Бригада використовує тактику, яка дозволяє порушувати противнику намічені наступальні плани та нав’язувати власні правила ведення бою. У черговому матеріалі циклу «Бригада для супергероя» про…
Підвищення гендерної компетентності військових професіоналів – це питання, що гостро стоїть на порядку денному у ЗСУ. Тема імплементації норм гендерної рівності в українські реалії, зокрема в силові структури, є одним з важливих напрямків співпраці нашої держави з міжнародними партнерами. Віднедавна у війську цей напрям опікує Вікторія Арнаутова, радниця Головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань.
Вікторія Арнаутова – експертка з гендерних питань, психологиня, коуч, кандидатка психологічних наук. З 2014 року була координаторкою психологічних проєктів відновлення учасників бойових дій та керівницею служби психологічної реабілітації ГО «Ліга офіцерів», а також радницею командувача Національної гвардії України з питань реформування психологічної служби та гендерної інтеграції і радницею Міністра внутрішніх справ з гендерних питань.
Стереотип про те, що гендер стосується виключно порушень прав жінок, доволі міцно вкоренився в нашому суспільстві й часто ототожнюється з поняттям «стать». Проте, поняття «гендер» і «стать» не тотожні. Та й подекуди права чоловіків також потребують законодавчого врегулювання, не говорячи про права інших вразливих категорій. Коли навчають персонал у цій тематиці, демонструють причини виникнення дискримінації як суспільного явища, закріпленого законодавчо, джерелами якого стають прості упередження людей, які зі свого боку базуються на стереотипних спрощених уявленнях про жінок і чоловіків.
Питання гендерного паритету досить глибоке й не стосується лише оборонного відомства. Врегулювати гендерні питання в нашому суспільстві одними законами важко, бо передусім слід змінювати традиційне викривлене розуміння гендеру, яке здебільшого спирається на стереотипну суспільну глибу. Проте, як кажуть, «вода камінь точить», особливо коли справа шляхетна. До речі, на допомогу для розв’язання цього питання нещодавно Уряд ухвалив Концепцію комунікації у сфері гендерної рівності.
Гендерні питання в ЗСУ потребують вдосконалення інституційної спроможності
В українському суспільстві жінку-військовослужбовицю вже сприймають спокійно і без зайвого пафосу, не як феномен – а як фахову професіоналку. В умовах війни жінки продемонстрували незамінність у захисті країни. А нині понад 30 тисяч жінок служить у війську на різних спеціальностях. На цьому етапі важливо врегульовувати всі проблеми, особливо у забезпеченні військових, бо більшість з них якраз і є гендерними.
— Нині у ЗС України формується мережа гендерних радників й інституалізація їхньої роботи. Триває підбір осіб, які б відповідали певним професійним і морально-діловим якостям щодо критеріїв до гендерних фахівців. Вони повинні підтримувати політику на всіх рівнях командування й бути помічниками командирам у врахуванні гендерної компоненти в ухваленні рішень, – говорить Вікторія Арнаутова. — Маємо розробити також систему гендерного навчання і підвищення кваліфікації, щоб кожен командир володів знаннями відповідно до рівня посади. Ці процеси мають іти водночас – введення функціональних обов’язків у сфері дотримання рівності й гендерного навчання.
Практична складова і розвіяння стереотипів
– Гендерна рівність – не зрівняння кількісного співвідношення у підборі персоналу, як дехто думає, а підвищення оперативної спроможності Збройних Сил за рахунок розмаїття фахівців. У професійній армії на першому місці стоїть професіоналізм, психологічні й ділові якості людини. Беруть до уваги стійкість в екстремальних ситуаціях. Звісно, слід враховувати мотивацію — чого ця людина іде в армію, — продовжує Вікторія Володимирівна. — Не секрет, що є жінки, які йдуть в армію, щоб вийти заміж. Є такі, яких спокушає стабільне грошове забезпечення, бо в їхньому регіоні обмежена можливість отримати такого рівня зарплату і соціальний пакет. Третя категорія – особи зі стійкими патріотичними переконаннями. Коли командир підбирає особовий склад, він має бачити відповідність кандидата або кандидатки певним принципам, яких вимагає та чи інша посада.
Гендерний принцип полягає в тому, що змішані команди ефективніші за рахунок певного позитивного впливу жінок на чоловіків і навпаки. До прикладу, нині дівчата охочіше йдуть навчатися на військові спеціальності у виші, відбулися перші набори у військовий ліцей. Часто вони навчаються старанніше хлопців, більш дисципліновані, і це заохочує останніх до сумліннішого навчання та дотримання встановлених правил поведінки.
Ефективніше, коли командир підбирає особовий склад не за принципом жінка-чоловік, а лише за професійними якостями. Якщо жінка хоче бути водолазкою, спецпризначенкою, морською піхотинкою, вона може це зробити, якщо відповідає рівню фізичної і професійної підготовки.
Нормативи в армії для жінок поблажливіші. Чи не є це дискримінацією?
– Фізичні нормативи в деяких країнах НАТО зрівняні для чоловіків і для жінок, але вони до цього йшли два десятки років. Тобто, щоб жінка виконала чисто чоловічі нормативи, для цього потрібно її підготувати. А система підготовки – це не просто окремо взята дівчина, це система навчання-виховання дітей у школі. Тобто, це глобальне питання. Коли у школах вважають, що навіщо фізкультура дівчатам. То це змалку виховує певну неспроможність на фізичному рівні зробити елементарні вправи, а найменше навантаження стає непосильним. А потім, коли доходить до вибору професії – найрозумніша дитина, за наявності мотивації й бажання навчатися військової справи, не може здати нормативи. Звісно, до екзамену можна підготуватися, доклавши достатньо зусиль. Але за умови системності, відповідального ставлення до фізкультури, спорту в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах, це було б зробити набагато простіше, — зазначає радниця.
Проблема гендерної рівності починається з дитинства. І питання й до батьківських стереотипів: дівчат більше віддають на танці, малювання, а хлопців – у спортивні секції. Подекуди таким ставленням підсвідомо позбавляємо дитину природного вибору певної професії в майбутньому. От чому важливо всебічно розвивати дитину змалку – давати змогу спробувати себе у різних активностях. Є дівчата, які це цінують. Як правило, саме такі й прагнуть проходити службу в силових структурах.
– Я наразі нормативи не зрівнювала б, їх слід залишити. Оскільки фізіологія чоловіків і жінок різна. Коли говоримо, а як же вона виконуватиме бойове завдання? Отут наші служби забезпечення мають думати, як удосконалити екіпірування, аби речове забезпечення відповідало жіночій анатомії. Завдяки впровадженню гендерно орієнтованого бюджетування, я переконуватиму, що це необхідно, — підсумовує Вікторія Арнаутова.
Гендерне бюджетування. Що це таке і яке відношення має до людей з інвалідністю у лавах армії?
Квінтесенція гендерної політики – гендерне бюджетування. Це означає, що у плануванні видатків бюджету слід враховувати потреби людини — кінцевого отримувача послуги, на якого направлена бюджетна програма. Тому, коли закладають показники бюджету, варто врахувати гендерну статистику: все слід розділити принаймні на чоловіків і жінок та інші категорії.
— До речі, можливість залишатися на службі військовим з інвалідністю, отриманою внаслідок бойових дій – це теж питання гендерної політики. Їм є що робити тут, вони мають певні знання і досвід. Не всі посади бойові, не всі вони потребують фізичної сили, — акцентує співрозмовниця.
Коли чоловіки-військовослужбовці – жертви гендерної нерівності
– Щодо жінок, нині фактично не лишилося дискримінаційних положень, які б порушували їхні права, окрім особистісних упереджень окремих командирів. Проте такі заборони і обмеження на законодавчому рівні є для чоловіків. Наприклад, на особливий період чоловік-військовослужбовець не може скористатися правом на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного – за медичними показниками). Подібне можливе, на жаль, лише за рішенням суду. Існує проблема і в стигматизації цього питання в суспільстві. Багато чоловіків вважають: доглядати немовлят мають жінки. Але є різні життєві ситуації, тому і законодавчо має бути право вибору, кому все ж залишатися вдома з дитиною – мамі чи татові.
— Щодо рівних обов’язків чоловіків і жінок в армії. У більшості частин питання нарядів для жінок зняте. Проте є прецеденти, коли жінки відмовляються це робити чи маніпулюють традиційними жіночими перевагами. Тоді відбувається подвійне навантаження на чоловіків і в таких ситуаціях вони виступають проти жінок в армії, якщо вони не виконуватимуть ті ж обов’язки. Звісно, кому це сподобається?
«Перше питання, яке задаю керівникам і командирам підрозділів на тренінгах: як ви розумієте гендерну рівність? Дехто з них каже – от жінки зайшли в сектор безпеки та оборони, вони повинні тягати акумулятор. А по факту, скільки ж посад в Збройних Силах, на яких потрібно тягати ті акумулятори? Багато посад, де жінки працюють з документами, навчають персонал, лікують, консультують. От таке зустрічається викривлене розуміння гендерної рівності. Тому важливо про це говорити з командирами всіх рівнів і розширювати поняття гендерної політики».
Стереотип про те, що гендер стосується виключно порушень прав жінок, доволі міцно вкоренився в нашому суспільстві й часто ототожнюється з поняттям «стать». Проте, поняття «гендер» і «стать» не тотожні. Та й подекуди права чоловіків також потребують законодавчого врегулювання, не говорячи про права інших вразливих категорій. Коли навчають персонал у цій тематиці, демонструють причини виникнення дискримінації як суспільного явища, закріпленого законодавчо, джерелами якого стають прості упередження людей, які зі свого боку базуються на стереотипних спрощених уявленнях про жінок і чоловіків.
— Соціальний фокус у гендерній проблематиці потрібно ставити все ж на чоловіках у ЗСУ. Вони обмежені у відпустках по догляду за дитиною, не можуть відмовитися від відрядження, якщо є дитина до 14 років (такі права мають жінки-військові), не може звільнитися в особливий період, якщо є дитина до вісімнадцяти років. Так не має бути. Або норма працює для обох статей або прибирається зовсім.
Сексуальні домагання — окрема тема, яка поки табуюється взагалі в суспільстві
– Насамперед це питання всієї країни, не тільки ЗСУ. Приклад справи Валерії Сікал тому доказ. Процесуальне рішення тут досі не ухвалене. Не працюють механізми – їх власне немає на рівні держави. А Збройним Силам потрібно визнати як цивілізованій інституції, що таке явище є, і адекватно реагувати. Ми плануємо створення робочої групи, яка розробить механізм адекватного реагування на «сексуальні випадки» у війську. Одне із завдань в рамках механізму — розробити навчальні програми для персоналу. Оператори гарячих телефонних ліній повинні відповідно реагувати на проблеми і правильно скеровувати осіб, які звертаються, на отримання можливої допомоги: правової, медичної, психологічної тощо.
Також ці питання впираються у Статут внутрішньої служби. Були ініціативи внести гендерно чутливі зміни в цей документ. Їх розробляли кілька років, але досі залишаються нереалізованими в законодавчому полі.
Не варто думати, що це проблема лише українська. І у світі є такі прояви. До прикладу, в Канаді вже п’ять років опрацьовують систему реагування на сексуальне насильство «Операція честь». Канадські спеціалісти говорять: є проблеми зі стигматизацією жертв, які в багатьох випадках лишаються безправними, їх осуджує суспільство. А в Нідерландах працюють конфіденційні офіцери, до яких можуть звернутися як жертви, так і свідки. Там є право залишати цю справу в конфіденційному режимі. Посадовець має право ухвалювати рішення за кожним випадком без оголошення прізвища жертви.
– Роль гендерного підходу тут полягає і в тім, що деяким командирам варто переглянути ставлення до колективу. Не можна, щоб керівник вважав підлеглих власністю, шантажував звільненням. Коли є страх, стрес, приниження, домагання – ніколи не буде здорових відносин у колективі. Бойова готовність і оперативна спроможність підрозділу буде під питанням, — резюмує Вікторія Арнаутова.
