Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Коли техніка справна, цього зазвичай ніхто не помічає, але ось коли вона виходить з ладу, виникають питання… Герой цієї розповіді – той, хто знає автомобільну техніку, як то кажуть, як свої п’ять пальців – досвідчений інженер, який знається як на її експлуатації, так і на ремонті. До того ж – у бойових умовах.
Василь Ярмоленко закінчив Челябінське вище військове автомобільне інженерне училище доленосного 1991 року. З далекого Уралу, де навчався, як і мріяв, поїхав служити на Батьківщину – в розпорядження командувача військами Прикарпатського військового округу.
– Мені насправді поталанило, – усміхається офіцер, – не довелося потім, як багато кому з однокашників, місяцями й навіть роками переводитися на рідну землю з усіх усюд!
Із здобуттям Україною Незалежності того ж року він став українським офіцером, а згодом і склав Військову присягу на вірність українському народові. Служив у Новоград-Волинському гарнізоні, що на Житомирщині. Командував спочатку автомобільним взводом, пізніше – ротою багатовісних важких машин. З цієї посади молодий офіцер вперше і потрапив на війну – до колишньої Югославії.
– На Балканах я отримав свій перший реальний бойовий досвід, який згодом мені став у пригоді – як у повсякденній службовій життєдіяльності, так і потім, вже під час бойових дій на Сході України, – визнає Василь Юрійович.
Пів року в охоплених війною колишніх республіках СФРЮ – це постійний рух. Рух у колонах, у яких машини, що бодай трохи відхилялися від траси, підривалися на узбіччях і їх потрібно було терміново евакуйовувати, аби відновити рух колон та доправити на ремонт. Це – і майже 400-кілометровий марш у горах – там, куди французькі миротворці лише вертольотами літали, а українські – впевнено перли вгору на «Уралах» і КрАЗах. Це – досвід ремонту автомобільної техніки у польових умовах, який ой як знадобився потім на Донбасі…
– Сказати, що бував під обстрілами, мабуть, буде не зовсім правильним, – каже полковник Василь Ярмоленко. – Та з пробоїнами в тентах, кузовах чи радіаторах ми приїжджали на базу регулярно…
Після повернення з Балкан офіцер продовжив військову службу. З Житомирщини був згодом переведений на Київщину – став командиром роти штабних машин, а з часом – начальником рухомого пункту управління Штабу Озброєння ЗС України. Закінчив військовий інститут керівного інженерного складу НАОУ. Після академії очолював автослужбу полку, був офіцером збору та обробки інформації Центру оперативного реагування на кризові ситуації, старшим оперативним черговим Ситуаційного центру Головного командного центру Генерального Штабу. А в 2006-му звільнився в запас.
У цивільному житті Василь Юрійович знайшов себе швидко. Був начальником відділу логістики та головним інженером підприємства, очолював автошколу ТСОУ. Але коли на рідну землю прийшла війна, ветеран повернувся до війська.
Спочатку підполковник Василь Ярмоленко прийняв посаду начальника відділення забезпечення Радомишльського військового комісаріату, але служба у військкоматі – це було трохи не його, і невдовзі офіцер прийняв командування навчальним батальйоном у навчальному центрі у Рівному.
– Мій батальйон мав автомобільну спеціалізацію, – розповідає офіцер. – Ми готували водіїв з-поміж призваних за п’ятою та шостою хвилями мобілізації. Рух у колонах, дії при нападі на колону, способи проїзду небезпечних ділянок траси та місцевості – словом, того, чого я свого часу навчився у колишній Югославії, тепер я навчав наших хлопців.
У 2018 році офіцера було призначено на посаду головного інженера нещодавно сформованої бази ремонту автомобільної техніки, дислокованої на Волині, що наразі перебуває у складі Повітряних Сил. Звідси минулого року полковник Ярмоленко відряджався і до району проведення операції Об’єднаних сил.
У районі ООС офіцер пів року був заступником командира батальйону з технічної частини. це – зведений ремонтно-відновлювальний батальйон, який, по суті, є збірним пунктом пошкоджених військових автомобілів. Пошкодження – різні. Результати підривів на вибухових пристроях та обстрілів, різноманітні поламки внаслідок експлуатації в екстремальних умовах – «хвороб» у машин багато. І щодня ремонтники повертали життя двом-трьом одиницям техніки. Отже, протягом відрядження Василя Юрійовича на Схід держави загалом за його безпосередньої участі та під його керівництвом було відремонтовано близько 300 автомобілів.
– Звичайно, моїм завданням було організувати ремонт, утім, доводилося іноді й гайки крутити, – не приховує досвідчений інженер.
І насправді, коли стоїть питання повернення до строю техніки, вже немає солдатів чи старших офіцерів – гайки крутять усі. Саме тому праця ремонтників частіше за все залишається непоміченою: техніка-то – справна та боєготова!
