Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Начальник 1-го навчального курсу факультету ДШВ Військової академії (м.Одеса) старший лейтенант Ігор Бєлоус у 2014 році під час двох ротацій боронив Донецький аеропорт, а нині готує нове покоління майбутніх десантників. Він із власного досвіду може розповісти курсантам про те, як воювати із ворогом, втрачати побратимів та миттєво дорослішати.
– До війни я встиг здобути вищу освіту і попрацювати бухгалтером. У 2014 році, коли розпочалися перші бойові зіткнення, пішов до військкомату і підписав контракт з 79-ю десантно-штурмовою бригадою, – розповідає Ігор. – Ми заїжджали до Донецького аеропорту 28 вересня, там повинні були змінити бійців 93-ї механізованої бригади. Під час заїзду три наші бойові машини, які їхали попереду, знищив танк противника. Моя машина встигла повернути і заїхати в новий термінал, де ми й тримали оборону.
Офіцер розповів, що він і ще двоє військових обладнали позицію в підвалі – єдиному місці, де міг пройти ворог. І один з найсерйозніших наступів Ігорю довелось пережити 3 жовтня. Тоді аеропорт атакували не менше ніж дві сотні бойовиків.
– Російські окупанти рухалися до нас з боку автостоянки. Ми відкрили вогонь. Вже за кілька хвилин з дій ворога стало зрозуміло – він знав, що в нас всі розтяжки з боків порвані. А ще в них були кулеметники, які виключно працювали «точково». Поки міг – відстрілювався, згодом почали прилітати гранати. Розумів, що треба було змінювати позицію і відправити когось за підмогою. За лічені секунди я здолав метрів шість коридором і побачив, як з верхнього поверху спускається наші. Вони відразу почали працювати по противнику, який вже встиг зайти, а їх десь понад пів сотні. Ось тоді я і побачив свого друга Ваню Лаптіна, який лежав на підлозі й стікав кров’ю. Ворожий кулеметник поранив його в стегно. Встати він не міг. Я миттєво кинувся до товариша, підняв його і дивом виніс. Нагорі ротний медик швидко надав допомогу і евакуював на МТЛБ до селища Піски, – згадує десантник.
Те, що Ігор не зволікав і, ризикуючи власним життям, витягнув пораненого, дозволило медикам врятувати хлопця. Ще якихось 20–30 хвилин… і нічого не можна було б вдіяти. До слова, чоловіки й досі спілкуються, хоча їхні шляхи й розійшлися. І щоразу Іван дякує своєму другові за його героїчний вчинок. Крім вдячності товариша, Ігор також отримав орден «За мужність» III ступеня.
Як розповів офіцер, після ротації їм дали 15 днів побути вдома, а коли приїхали в частину, то повідомили, що необхідно ще раз їхати в Донецький аеропорт. Коли добровольців попросили вийти зі строю, Ігор вийшов одним із перших.
– Під час моєї другої ротації до ДАПу також було гаряче. Наприклад, тільки ми приїхали на БТРі до пункту призначення й повибігали, як у нього влучив снаряд. Дивом залишилися цілі, – говорить Ігор Бєлоус. – Того разу я тримав позицію на 3 поверсі диспетчерської вежі. Щоправда, недовго, лише днів 5–6. Аж до того часу, поки до мене не залетів снаряд від РПГ. Я стояв за огородженням, коли він розірвався за 3–4 метри від мене. Прокинувся вже в шпиталі з важкою контузією.
Коли чоловік після реабілітації повернувся у стрій, ротний порадив йому вступати до військового вишу і навчатися на офіцера. Ігор дослухався і вже у 2015 році став курсантом Військової академії (м. Одеса). Через те, що вже мав вищу освіту, його зарахували одразу на 2-й курс факультету підготовки спеціалістів Десантно-штурмових військ.
Після випуску молодий, але досвідчений лейтенант потрапив до 5-ї батальйонної тактичної групи 81-ї аеромобільної бригади. За менш ніж пів року командир взводу став командиром роти. У складі ротно-тактичної групи мав ще три ротації на Схід держави.
На запитання, чому вирішив повернутися до академії, чоловік відповів, що йому є чим поділитися з молоддю.
– У нас на факультеті практично всі офіцери мають бойовий досвід, тому їм є що розповісти та чого навчити наступне покоління українських військових. А воно в нас гідне. Коли дивлюся їм в очі, то бачу майбутніх командирів-десантників. Такий погляд ні з чим не сплутати, він притаманний лише тим, хто робить те, чого бояться інші, тим, для кого не існує нездійсненних завдань, одне слово – справжнім десантникам, – говорить Ігор Бєлоус.
