А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Рейд 95-ї ОДШБр, який не має аналогів у сучасній історії війн, для багатьох українських військовослужбовців став доленосним. Досвід – неоціненний, спогади – на все життя. Більшість після тих подій вже не бачать себе поза військом. Так трапилося і з героєм цієї публікації, який навіть попри поранення, знайшов у собі сили йти далі, здобувати нові знання, передавати здобутий досвід.
З початком українсько-російської війни Олександр Орлюк вирішив, що не може залишатися осторонь і пішов до війська, в артилерію 95-ї ОДШБр.
Бувши в рейді з бригадою на посаді номера обслуги 122-мм гаубиці Д-30 солдат Орлюк з побратимами-артилеристами докладали максимум зусиль, щоб ті, хто йде попереду, мали менше 200-х та 300-х.
Населені пункти змінювалися один за одним, обстріли по українських вояках відбувалися фактично щодня. При цьому вони здійснювалися як по передових загонах, так і по тилових. Наші десантники-артилеристи давали гідну відповідь ворогу.
– Постійно рухаючись, здійснюючи артилерійську підготовку, а далі підтримку, та переміщаючись все далі, ми бачили свою роботу – знищені позиції окупантів, – пригадує Олександр.
Він розповів, що доводилося стріляти з гаубиці навіть напівпрямим наведенням. Артилеристи рідко можуть побачити на власні очі те, що відбувається з противником після їхніх залпів. Адже прицільна дальність тої ж таки Д-30 – близько 15 км, а активно-реактивним снарядом понад 21 км. Тому напівпряме та пряме наведення використовується в крайніх випадках.
Рейд для Олександра закінчився поряд із Савур Могилою на початку села Степанівка.
– Уночі був масований обстріл. Але ми його якось, слава Богу, пережили. Втім на ранок обстріли знову почалися і тоді мене й поранило, – пригадує він
Поряд з обслугою Орлюка впав ворожий снаряд. На щастя, обійшлося лише трьохсотими, яких евакуювали автомобілями в загальний пункт збору поранених, а пізніше вже вертольотами – в польовий госпіталь. Далі Олександра доправили до Дніпропетровського військового госпіталю, а після стабілізації стану – до Києва в Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь». Лікування проводилось у кілька етапів, адже поступово проводячи різні операції, а їх було аж одинадцять, був потрібний час на одужання після кожної.
Олександр з вдячністю згадує лікарський колектив, який доклав всіх зусиль, щоб контрактник міг жити звичним життям. До речі, його лікували й проводили операції не лише українські фахівці, а й канадські, які інколи приїздять в Україну надавати допомогу.
Після реабілітації солдат Орлюк вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові на спеціальність «артилерія».
Цього року Олександр завершив академію. Як випускник з дипломом з відзнакою лейтенант обрав своїм першим офіцерським місцем служби – рідну артилерійську батарею в 95-й ОДШБр. Взвод Орлюка точно знає, що піт десантників-артилеристів рятує кров, у цьому контексті, крилатої піхоти.
