Це критично необхідний крок для адаптації Збройних Сил України до реалій війни нового покоління. Розбираємося, як Україна переходить від ситуативних…
Сержант Владислав Заїка – продовжувач військової династії, його батько – військовий льотчик на пенсії. У 2014-му Владислав навчався в університеті в Луганську. Він в останню мить покинув вже окуповане місто та повернувся до рідного Житомира.
«Я рвався воювати у складі десантників, але на медкомісії мені відмовили. Тоді я правдами-неправдами мобілізувався у зв’язківці, а на 31-й день потому вже був у районі АТО. Перші бої прийняв на відомій позиції «Зеніт» поблизу Донецького летовища під Авдіївкою.
У 2015-му мені таки пощастило потрапити в десант. Повірте: те, що ДШВ – еліта, не байка. Десантники не просто гарні воїни. Ми воюємо професійно, із розумом.
А щодо хоробрості… Ну, от спробуйте зробити звичайну для нас річ, пірнувши в безодню з борту гвинтокрила або літака. Або ж, потрапивши в бою в безнадійне оточення, викличте на себе вогонь своєї ж артилерії! Всі зайві запитання відпадуть назавжди…».
