Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Знайомтеся, сержант на псевдо «Стаф». Командир відділення на одному з ВОПів окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, що виконує бойові завдання в районі операції Об’єднаних сил на Луганському напрямку.
Він родом з Волині, на російсько-українській війні з 2015 року. Рік перерви після поранення та реабілітації, яке дістав у червні 2019-го внаслідок попадання в траншею пострілу із гармати БМП-1, і знову – до своїх на фронт.
Запитую у «Стафа» про обстановку, як ворог себе поводить, чи далеко їхні позиції.
«…Ходять у повний зріст, нічого не бояться»
– Ось вам бінокль, ось вам «ТР-ка» (труба розвідника. – Авт.), дивіться, – каже сержант, – ось туди, – показує на спостережнику напрямок рукою. – Ходять у повний зріст, нічого не бояться.
Я дивлюсь спочатку без оптики, і бачу як за 150–170 метрів ходять троє. Фокусую об’єктив фотоапарата. Його автомат помилково захоплює траву між позиціями і не дає чіткої картинки, проте, все добре видно. Дядьки ходять з лопатами, ломами й кірками спокійно, зовсім не боячись. За хвилину-півтори бачу чоловіка, який дивиться в наш бік у бінокль. Я подумав тоді, що сам в шоломі й у бронежилеті спостерігаю в об’єктив фотоапарата у замасковане віконце спостережного пункту, мій колега – відеооператор теж майже непомітний. А той, з іншого боку, без засобів захисту став у повний зріст, розправив плечі, притулив бінокль і спокійнісінько дивиться на нас, не ховаючись.
«…Ті хлопці добряче закладають за комір чи наркоту вживають»
– Це вони щойно вас помітили, їм цікаво стало, що ж за гості, – каже «Стаф». – А так, вони виходять, наближаються на відстань 130–140 метрів і проводять розвідку для подальшого інженерного обладнання своїх позицій. Іноді навіть перевдягаються в іншу форму – у наш «піксель», «британку» тощо. Думають, бідолахи, що зіб’ють нас цим з пантелику, типу ми не зрозуміємо, що в окулярі не свої, а ворог. А взагалі, висловлю думку не лише власну, а й усіх своїх побратимів, що ті хлопці добряче закладають за комір чи наркоту вживають. Іноді у них і дівчат бачимо, які теж лопатами махають, окопи риють, – констатує сержант.
А все тому, що проросійські найманці знають, що наші військовослужбовці першими вогонь не відкриють, бо дотримуються умов всеосяжного перемир’я. Але варто комусь із наших вилізти на бруствер – як ті, стати в повний зріст – все, це буде останній «подвиг». Ворогу вірити не можна. Пильнуй, спостерігай, але не вір! Козаки готові постійно.
– Посунуть до нас – влупимо, як треба. 24 години на добу ми на чатах, – кажуть наші піхотинці.
«Між собою вони говорять як російською, так і українською»
– Що тут казати, ситуація на фронті сьогодні і два роки тому – різні речі. Не віриться, але нинішнє перемир’я все ж таки найтриваліше за всі попередні, – каже «Стаф». – Вони інколи пострілюють, але не прицільно. Їх добре чути вночі або коли туман. Кілька днів тому вітер у наш бік дув, то було таке враження, що ворог розмовляв від нас у якихось 10–20 метрах, зовсім поруч. Між собою вони говорять як російською, так і українською. Іноді сваряться через це.
Усі мої друзі-побратими на війні, тому і я тут. А що вдома робити, якщо війна на Донбасі? Батьки, брат чекають, і собака моя, стаффордширський тер’єр, яку я дуже люблю. Від неї у мене і позивний такий – все просто!
Фото автора та з архіву “Стафа”
