Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Свій бойовий шлях у російсько-українській війні морський піхотинець старший матрос Михайло з позивним «Міха» розпочав ще з Майдану. Він активний фанат Криворізького ФК «Кривбас».
– Не є секретом, що головною рушійною силою змін на Майдані у 2013-2014 роках стало студентство та фанатський рух футбольних клубів України, – каже Михайло.
– Одразу після так званого референдуму в Криму ми з товаришем з ультрас приїхали туди з повними коробками і рюкзаками синьо-жовтих прапорів. Прагнули допомогти українцям і татарам у боротьбі за звільнення півострова від кремлівської нечисті. Та дарма. Чи не весь Сімферополь рябів триколорами окупантів, а люди нагадували якихось зомбі зі скляними очима, – розповів Михайло.
З початком Антитерористичної операції Михайло пішов до військкомату і потрапив до окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Пригадав свій перший важкий бій 2 серпня 2014-го, коли звільняли Красногорівку.
– До цього ми несли службу на блокпостах, де нас регулярно обстрілювали проросійські найманці. 2 серпня було тісне бойове зіткнення, дістав поранення, буквально під ноги прилетіла граната з підствольника. Я на 3 місяці вийшов зі строю. Осколки потрапили в обличчя. Наші на Мечникова заштопали нормально, майже не помітно. Потім після шпиталю – відпустка, реабілітація. Далі Авдіївка – «промзона». На початку 2015 прагнув потрапити до полку «Азов», бо мав там багато друзів по фан-руху. За кілька місяців я перевівся до «Азовців», і вже з ними брав участь у звільненні Маріуполя, за що отримав одну із найпам’ятніших і найдорожчих для мене відзнак – хрест, – пригадав старший матрос і додав, що прослужив в полку 3 роки.
«Міха» каже, що після звільнення намагався знайти себе в цивільному житті. Друзі кликали з собою в бізнес, змінив кілька професій та продовжував активно займатися національно-патріотичним проводом в Одесі, Дніпрі, Києві та рідному Кривому Розі. Так само не полишив він і фан-рух.
– Тепер я в окремому батальйоні морської піхоти. Не скажу, що в цивільному житті не зміг себе знайти. Там, в тилу, є багато над чим працювати в напрямку становлення і зміцнення України та боротьби із внутрішнім ворогом. Так званою п’ятою колоною, яка завдає Україні шкоди не менше ніж російські найманці тут, на Донбасі. Сьогодні я на війні, я серед своїх, я один із «Борсуків», – продовжив військовий. – Мій 3-річний син Михайло вже у четвертому поколінні Михайлович, як мій батько і дід. Сподіваюсь і вірю, що його син і внук продовжать таку традицію, а для цього ми повинні здобути не просто мир для наших прийдешніх поколінь, а вибороти перемогу над кремлівськими найманцями.
Фото автора
