Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Сьогодні – День ракетних військ і артилерії. АрміяInform приєднується до привітань вітчизняним «богам війни» та пропонує читачам історію офіцера-артилериста Артура Гальченка.
«Для нас головне – швидкість зайняття вогневого рубежу, а далі все залежить від кількості ворожих танків»
– Сам я з Кропивницького. Моя мама працює на заводі «Червона зірка» старшим землеробом. До армії був призваний у 2010 році, пройшов строкову службу. Спочатку пів року – у навчальному центрі «Десна». Потім підписав контракт в окремому полку спеціального призначення. Чотири роки там прослужив. У 2014-му потрапив до Бахмута (тоді ще Артемівська), де виконував бойове завдання на базі зберігання військової техніки, – розповідає командир батареї протитанкової артилерійської батареї окремої артилерійської бригади старший лейтенант Артур Гальченко.
Він згадує, що коли повернувся з району АТО у свою частину, то командир відправив його на навчання.
– Щоб я отримав офіцерське звання. Навчався в Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного на спеціальності «артрозвідка». За розподілом потрапив до окремої артилерійської бригади, де нині служу. Спочатку був начальником розвідки протитанкового артдивізіону. Пізніше призначили командиром батареї в протитанковій артилерійській батареї.
Молодий офіцер каже, що командирських здібностей набуваєш із часом.
– Якщо одразу прийти на таку посаду, то перші місяці командирські якості будуть у тебе слабенькі. Але пізніше вони приходять, нарощуються… І щоб стати справжнім артилеристом, слід мати математичну підготовку, бо тут є що рахувати. Це важливо, – зазначає старший лейтенант.
Артур стверджує, що в артилерійському підрозділі головне – його навченість.
– Адже якщо командир навчить особовий склад, то буде впевнений, що підрозділ виконає завдання… У моїй протитанковій батареї гармати МТ-12, для нас головне – швидкість зайняття вогневого рубежу, а далі все залежить від кількості ворожих танків.
Як наші спецпризначенці російський Т-64 подарували 17-й бригаді
Просимо офіцера трішки розказати про участь в АТО.
– Найбільше запам’ятався перший обстріл. Цього ніколи не забудеш. Обстріляли нас з танка тоді… Я ще служив в окремому полку спецпризначення. Це було на базі зберігання військової техніки. Десь о другій ночі ворожий танк заїхав у Бахмут. А база ця якраз посеред міста розташована – там було близько трьох тисяч одиниць техніки. Дуже важливий об’єкт… Танк стріляв по нашому КПП. Тоді, пам’ятаю, вимикали нам спеціально світло, щоб ми не могли орієнтуватись, але противнику це не допомогло. Ми з РПГ влучили двічі по панцернику. Пізніше його знайшли за 20 кілометрів від Бахмута. Танк затонув у болоті. Базу ми тоді утримали… – ділиться спогадами Артур Гальченко.
Насамкінець старший лейтенант згадує ще один цікавий випадок, що теж трапився в Бахмуті.
– Одна з наших груп стояла на іншій базі. Ворожий Т-64БВ заїхав у нашу «путанку» (загородження з колючого дроту. – Ред.), намотав її на головне ведуче колесо і зупинився. Противник покинув цю машину. А ми її потім передали 17-й танковій бригаді.
Фото – Тетяни Колесник, Євген Проворний
