«Незламні. Нескорені. Невідомі.» Це назва одного із блоків проєкту «Якби не війна», який був представлений столичними волонтерами у Дніпрі. У ті дні організатори фотовиставки розповіли неймовірні історії життя, героїзму, відданості, любові й жертовності, а також познайомили відвідувачів із надзвичайними людьми – воїнами, які стали на захист своєї країни, коли в наші домівки прийшла війна. За словами організаторів, проєкт – це обличчя, історії, пам’ять та мрії Героїв сучасної України.
Розповіді про зображених на світлинах людей вразили всіх присутніх. Приклад того – історія морського піхотинця сержанта Ігоря Лободи. Він родом з Кривбасу, до війни працював й опікувався батьком-інвалідом.
Під час мобілізації Ігор прибув до військкомату і вже в березні 2015-го підвищував професійну майстерність на військовому полігоні. Свого часу він відслужив строкову службу, навчався на командира відділення десантників, тому потрапив до батальйону морської піхоти.
У липні 2015 року підрозділ Ігоря Лободи зайшов у Широкине. Тоді там по-справжньому було спекотно й морпіхи щодня давали відсіч знахабнілому ворогові. А зранку 1 серпня наступила незвична тиша й нічого не віщувало біди. На позицію прибула нова зміна і Ігор з побратимом мав йти відпочивати. Вони вийшли вдвох, Ігор йшов першим. Раптом з тилу, з боку моря пролунав поодинокий постріл… Куля влучила в праву ногу Ігоря. Щойно він розвернувся, у ту ж мить друга куля прострілила йому ліву ногу – ворожі снайпери стріляли точно й підступно.
Неймовірними зусиллями, долаючи біль, Ігор сам піднявся і дивом, під снайперським вогнем, добрався до окопу. Товариші надали йому першу допомогу, наклали джгути на обидві ноги, вкололи знеболювальне та евакуювали у безпечне місце. Через деякий час він з лангетами на обох ногах прокинувся від наркозу в Маріуполі. Насправді поранення виявилися важкими – перебило нервові закінчення, судини. На лівій нозі зачепило кістку й один палець, а на правій куля розтрощила ступню. Сержанта Лободу вертольотом направили на лікування до Дніпра. Тамтешнім лікарям вдалося залишити воїну пальці. А потім Ігоря літаком доправили до Києва, пізніше 4 місяці лікувався у Німеччині.
Ігор Лобода до кінця виконав свій чоловічий та громадянський обов’язок. У нього були всі підстави не йти за мобілізацією до війська, адже він опікував батька-інваліда. Але він свідомо став на захист своєї Батьківщини в один із найважчих періодів в її історії.
Фото автора та зі сторінки Ігоря Лободи у Facebooк
На світлинах с. Широкине, 2015 рік.
