Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
До війни Сергій працював на швидкій допомозі, потім у правоохоронних органах. В армії був тільки на строковій. Вдруге добровільно прийшов до війська у 2015 році. Рік прослужив у Національній гвардії ротним медиком і потім перейшов бойовим медиком у морську піхоту.
— У 2016-му потрапив у перший окремий батальйон бойовим медиком. Там була гостра нестача дипломованих медиків. Я закінчував медучилище, навчався на фельдшера. Коли дізналися, що хочу підписати контракт із морською піхотою, одразу взяли на посаду ротного медика. Потім став фельдшером роти, – каже Сергій.
Чоловік встиг послужити два роки у Водяному, півтора місяця – на лінії перед Донецьким аеропортом, у Широкиному та інших гарячих точках.
— Будь-яке поранення, найменший осколок, який потрапляє у організм, якщо своєчасно його не побачити, може викликати дуже серйозні наслідки, у деяких випадках несумісні з життям. Тому щоразу, надаючи медичну допомогу, я приділяв максимальну увагу збереженню життя і здоров’я військових. Згадати якийсь окремий випадок не можу. Кожного разу, незалежно від обставин отримання травми, чи в результаті обстрілу, чи людина вдарилася об щось, порізалася – завжди намагався надати допомогу максимально якісно. Зробити все, аби пацієнт одужав, – ділиться спогадами медик.
Під час ротацій на Сході у Сергія було не менше тридцяти поранених саме у роті морської піхоти, коли довелося проводити евакуацію у бойових умовах.
– Найгарячіший період був у 16-му році у Водяному. Нас накривали артилерією. Бувало, що от будували перекриття, а вибухова хвиля піднімала його і четверо чи п’ятеро осіб засипало. Когось придавило колодами, хтось просто впав. Тоді два тижні мало не щодень мав від двох до п’яти поранених. Морська піхота перебувала на першій лінії, я, як ротний медик, завжди був із ними, – каже він.
За час служби у медика був випадок, коли поранений, на жаль, не вижив.
— Певно, ворог тоді використав квадракоптер. Поранення були несумісні з життям: пошкоджені мале й велике кола кровообігу. Основні судини, артерії. Врятувати пораненого не вдалося…
Медик розповів, що надавав допомогу і цивільним.
Який у вашій практиці найскладніший випадок? – запитую у нього.
– Та вони всі складні. Найскладніше добігти вчасно до пораненого. Знаєте, коли людина зазнає поранення у результаті влучання осколка 152-мм снаряду в стегнову кістку, і маємо численні перелами, вирване м’ясо, вона потім довго лікується, роки відновлення, зокрема і закордоном. Нині один із таких моїх пацієнтів досі на реабілітації. Пам’ятаю, як зупиняв йому критичну кровотечу, знерухомив пошкоджену кінцівку, знеболив. Поставив крапельницю, завантажив у машину, супроводив на інший блокпост, як кажуть, транспортував із червоної зони у жовту, а далі – реанімобіль, дорога у лікарню, – ділиться Сергій.
Для того, щоб поранений не помер, медик радить передусім об’єктивно оцінити обстановку, зрозуміти, що найбільше загрожує життю людини. Рахунок може йти на лічені хвилини.
— Обов’язково треба дивитися, чи є критичні кровотечі, визначити – артеріальна вона чи венозна. Відповідно за артеріальної кров витікає швидше. Її треба зупинити будь-яким підручним предметом…
Сергій має цікавий позивний «Сократ» і спеціально для АрміяInform розповів про його історію.
— Це був 2016 рік. Нам всім наказали змінити позивні. «Док» – незрозуміло, у радіообміні цей позивний втрачається, буває, не проходить. Мав продумати щось гучне, на що людина відреагує в екстремальній ситуації. Суто виходячи з таких потреб у радіообміні, для мене і обрали такий «нейм». А вже потім завдяки йому доводилося виконувати роль психолога, бо люди часто «виливали душу».
Одного з пацієнтів Сергій зустрів у Києві, після реабілітації хлопця у Німеччині.
— Приємно, коли ми вітаємося, подаємо один одному руку, хлопаємо по плечу, і цей хлопець каже «Дякую, Сократе». Це дуже яскравий момент, який на все життя, – говорить медик.
Багато військових, яким надавав допомогу медик, після одужання повернулися на службу.
– Був цікавий випадок 2018 року на міжнародних навчаннях «Сі Бриз», ми тоді ішли на кораблі «Оліфіренко» для виконання бойової висадки. З нами були іноземці. Я там розговорився з одним із їхніх військових, і виявилося, що він племінник вояка, якого я з Водяного у 16-му році евакуював, – згадує сержант.
— Під час медичної евакуації доводилося часто поранених втягувати у розмову. Якщо цього не робити, вони замикаються у собі, зациклюються на пораненні. І це настільки впливало на самопочуття, що було помітно навіть візуально!
«Сократ» розповів, що під час роботи під вогнем зазвичай не помічаєш, про що думаєш. Усі думки про порятунок чийогось життя. Біжиш кудись, прислуховуєшся до «виходів» снарядів, звідки стріляють, шукаєш дорогою про всякий випадок укриття…
Нині «Сократ» служить у 501-му окремому батальйоні морської піхоти.
