Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Застати в кабінеті 26-річного заступника командира роти з озброєння ремонтно-відновлювального полку Командування Сил логістики лейтенанта Сергія Безкоровайного вкрай важко. Це не тому, що «молодого» завжди кудись відправляють, а тому що в полку повним ходом йде сезонне обслуговування техніки. Тож спілкуватись з молодим офіцером про «становлення та адаптацію» журналісту АрміяInform довелось, «переслідуючи» його за маршрутом від штабу до боксів із ввіреною технікою й у зворотному напрямку.
Сергій, солдат: «Якась доля секунди, свист, вибух – і от я вже лежу в бліндажі»
Родом Сергій з Харківської області, стати військовим вирішив у 2013 році. Підписав контракт у 92-й бригаді, де проходив службу на посаді водія БТР. Під час подій 2014 року, коли відбувалось бойове злагодження, навчання та тренування, разом із бригадою перебував на кордоні з Росією.
Про свій бойовий досвід Сергій згадує неохоче.
– Який там досвід, всього-на-всього близько місяця. На початку 2015 року потрапив у зведений гранатометний взвод. Спочатку думали, що відправляють на Луганський напрямок, але ні. Взагалі, нам не казали, куди ми їдемо, можливо, щоб ніхто по мобільному не обмовився, – згадує Сергій. – Після кількох діб маршу із зупинками наша колона дісталась на ВОП «Валєра». На позиції тоді командував лейтенант Арсен Близнюк, а всіма діями керував «Ведмідь».
Перші дні тоді, пригадує Сергій, минули, на диво, без обстрілів, так що хлопцям вдалось спокійно оглянути свої позиції, підготуватись. А згодом почалось… Танки, артилерія, міномети – ворог не давав спокою майже цілодобово.
– Відстрілювались із АГСів, РПГ, боєприпасів було вдосталь. Виконували накази командира й просто допомагали один одному. Бувало, бій тривав так довго, що ми не помічали, як минав день. Також снайпер «кошмарив», працював професіонал, бо «не вівся на обманки», – розповідає Сергій Безкоровайний. – Одного дня ми з хлопцями укріплювали край позиції. Якась доля секунди, свист, вибух – і от я вже лежу в бліндажі. Виявилось, що зовсім поруч розірвалася міна. Врятували порожні ящики з-під боєприпасів, які стояли поряд. Мене контузило, товариш дістав осколкове поранення, того ж вечора нас евакуювали на МТЛБ до села Луганське.
Потім було лікування та реабілітація, на службу повернутися вдалось не одразу, бо часто носом ішла кров та дошкуляли мігрені.
Сергій, курсант: «Щоб стати офіцером, на якого рівняються підлеглі, потрібно працювати над собою щодня»
– Я хотів продовжувати службу, тому до лікування підходив відповідально, допомагали також і фізичні вправи. Коли в бригаду прийшли рекрутери із військових вишів та запропонували стати курсантом, вирішив спробувати. Хоча, якщо відверто, був упевнений, що не зможу вступити. Мабуть, недооцінював себе, – згадує лейтенант Безкоровайний.
Сергій таки вступив з першої спроби у Військовий інститут танкових військ НТУ «ХПІ» на інженерний факультет. Почались курсантські будні.
За його словами, те, що деякі курсанти вже мали бойовий досвід, не означало, що вони все бачили і знають, тому вчилися наполегливо, нарівні з усіма.
– У мене в пам’яті були приклади молодих офіцерів, з якими довелося служити ще солдатом, тому знав, на які стандарти рівнятись. Я люблю копирсатися у двигунах, розбиратись у техніці, тому навчатися на факультеті було дуже цікаво, – розповів Сергій. – З кожним курсантським роком я все більше розумів, яка відповідальність буде на мені потім. Щоб стати офіцером, якого не тільки поважають, а й на якого рівняються підлеглі, потрібно самовдосконалюватись та працювати над собою щодня.
Із неабиякою гордістю Сергій Безкоровайний згадує участь у парадах з нагоди Дня Незалежності України в курсантській колоні у 2017 та у 2018 роках. За його словами, саме тоді він на 100% став упевнений у виборі майбутнього. Зрозумів, що у «своєму строю». Потім були старші курси інституту й державні іспити, курсантом знайшов своє кохання.
Сергій, лейтенант: «Я не мрію стати генералом, але, як офіцер, точно вже маю свою мету»
Після випуску лейтенант Сергій Безкоровайний прибув для продовження служби у 145-й ремонтно-відновлювальний полк Командування Сил логістики, що у Миколаєві.
– Звісно, хвилювався, як будуть вибудовуватись стосунки із підлеглими, як командування частини оцінить мій рівень підготовки. Можливо, те, що я маю сумніви в собі, і змушує мене постійно продовжувати навчатися, – поділився Сергій.
За словами командування полку, лейтенант Сергій Безкоровайний швидкими темпами здобуває авторитет серед підлеглих, поглиблено вивчає ввірену техніку і не боїться проявляти розумну ініціативу.
Як підтвердження, менше ніж за пів року офіцерської служби Сергію вже доручали важливі завдання. Наприклад, він був відряджений як командир тягача, що брав безпосередню участь у витягуванні танкера «Дельфі».
– Мені довелось проводити розрахувати, куди і як чіпляти троси, адже вага танкера була набагато більшою, ніж вони розраховані. Проте, вибравши необхідне місце, ми виконали завдання та витягли його на берег, – згадує Сергій.
Також офіцер брав участь у навчаннях «Об’єднанні зусилля – 2020», де здгобув цікавий досвід із застосування ввіреної йому техніки.
– Чи завершилась моя лейтенантська адаптація? Не знаю, – сміється Сергій Безкоровайний. – Знаю напевно, що мені подобається служити, що під час виникнення проблемних питань завжди можу звернутися до командирів, і мені допоможуть та підкажуть. Я не мрію поки що стати генералом, як мовиться у прислів’ї, але, як офіцер, точно вже маю свою мету – у майбутньому стати заступником командира бригади з озброєння. Час у мене є, і марнувати його не планую.
Фото автора та з особистого архіву Сергія Безкоровайного
