Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Центр допомоги учасникам АТО/ООС розпочав свою роботу у Хмельницькому 28 жовтня 2015-го за розпорядженням голови ОДА. Він розміщений у невеличкому кабінеті, який щодня навідують десятки захисників України. Тут і стенди з сотнями шевронів бойових частин, і практично музейні експонати від земляків, і ящики й мішки з волонтерською допомогою. Саме тут можна отримати пораду й підтримку.
— За цей час ми вже налагодили тісну співпрацю з громадськими ветеранськими організаціями області й держструктурами, які забезпечують виконання соціальних гарантій учасникам бойових дій, — інформує Володимир Шрубковський, координатор центру.
Він служив за мобілізацією в десантно-штурмовій бригаді та пройшов нелегкий шлях першого етапу війни. Тому добре розуміє проблеми ветеранів.
І ось уже п’ять років координатори центру, а їх усього двоє, організовують допомогу учасникам бойових дій у розв’язанні важливих питань.
— Найчастіше звертаються по допомогу та сприяння в отриманні землі, розв’язанні проблем з безоплатним проїздом у міському й міжміському транспорті, лікуванні в обласному госпіталі для ветеранів війни, навчанні у вишах та отриманні спеціальності та працевлаштуванні, — ділиться Наталя Дзекар, координатор центру.
Власне, центр і створювали як консультативний орган. Але п’ять років тому купа нерозв’язаних проблем змусила його координаторів організувати роботу так, щоб ветеран не бігав кабінетами, а міг отримати допомогу й консультацію саме тут. Лікування, одержання посвідчення учасника бойових дій, координація зі шпиталем ветеранів війни, оформлення документів на отримання наділів, проблеми з пільговими перевезеннями, навчання ветеранів і їхніх дітей — над цим працювали Володимир і Наталя.
Близько десяти тисяч ветеранів звернулися за підтримкою до Центру за ці п’ять років.
— Просто дивуюся терпінню і людяності наших координаторів. До них щодня звертаються десятки людей, інколи з проблемами, які розв’язати практично неможливо. Але тут до кожного знаходять підхід, намагаються допомогти, — ділиться Віталій Верцінський, заступник голови однієї з районних ветеранських організацій.
— Ми покладали величезні сподівання, коли створили Міністерство у справах ветеранів. Активно включились у роботу Громадської ради при ньому. Проте минув час, і це дитя виявилось «мертвонародженим», — з гіркотою каже Володимир Шрубковський. — В області все закінчилося лиш зміною таблички на дверях чиновників колишньої Держслужби у справах ветеранів.
А найважче, звісно, — отримувати звістки про втрати земляків. Телефони координаторів центру є як в офіцерів групи цивільно-військового співробітництва, так і в багатьох бригадах.
— Ми практично першими дізнаємося про втрату й координуємо процес організації допомоги родинам під час поховання. Два роки тому офіцери групи «Вантаж-200» привезли у місто полеглого захисника. У нього не було рідних. Довелося нам з міським головою все організувати, щоб гідно провести військового в останню путь. А як настав час отримувати компенсацію за його смерть, умить об’явились і родичі, — з сумом пригадує Наталя.
Під час нашої розмови телефон Наталі не замовкає, сотні проблем і питань. Один за одним заходять люди, і так щодня, і так уже п’ять років…
Володимир Шрубковський спільно з управлінням соціального захисту розробив програму сприяння учасникам бойових дій в області, яку успішно втілюють у життя. Захисники, зокрема, можуть безоплатно здобути вищу освіту коштом обласного й міського бюджетів. Діє програма зубопротезування, перенавчання та працевлаштування. Тепер, коли вдалося налагодити чітку системну роботу, є час і на інші проєкти. Центр постійно підтримує ініціативи громадських ветеранських організацій у військово-патріотичній роботі, численних інформаційних, спортивних і мистецьких заходах з ушанування захисників України.
