Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Військовий водій прапорщик Сергій Безкровний у своїй професії з 1999-го. За цей час був і водієм паливозаправника на авіабазі, і водієм бронемашини, служив навіть у Військовій службі правопорядку, знову таки, водієм. У 2004 році потрапив до Іраку, де керував БРДМ у складі окремої механізованої бригади. Майже 8 місяців у різних екстремальних умовах проїхав не одну тисячу кілометрів близькосхідними шляхами-рокадами. Тоді в Іраку тривали справжні бойові дії.
– Я був у складі підрозділу Військової поліції. До кола наших обов’язків входили огляд автотранспорту на наявність вибухонебезпечних предметів, зброї й боєприпасів на блокпостах, супроводження автоколон, перевірка будинків на наявність зброї тощо. Якось затримали рідного брата шейха з незаконною зброєю – двома пістолетами – поблизу Ель-Кута. Пересувалися містом ми на швидкості не менш як 60–70 кілометрів на годину, якщо менше – одразу ж стаєш мішенню для ворога, – розповів Сергій Безкровний.
30-річний ювілей святкував під ворожими обстрілами
Свій 30-річний ювілей військовий запам’ятав надовго. Того квітневого дня мала відбутися мирна демонстрація, і він із іншими військовими забезпечував правопорядок в Ель-Куті. Бойовики атакували наш підрозділ. Спочатку гранатою влучили в один з БТРів. Потім почався обстріл зі стрілецької зброї, внаслідок чого загинув наш кулеметник.
– Я бачив, як офіцер, що був поряд зі мною, врятував пораненого контрактника, відкинувши його за мій БРДМ, коли по нас поцілили гранатою, а сам зазнав поранення. Проте пораненого тоді вчасно евакуювали і доставили в медичний заклад, – зазначив воїн.
Після повернення додому Сергій Безкровний деякий час служив у підрозділі ВСП, проте згодом,у 2010 році, продовжив службу в командному пункті армійської авіації водієм.
45-градусна спека й малярія не зламали
Далі була миротворча місія на африканському континенті – у Ліберії. Там Сергій у складі 56-го окремого вертолітного загону перевозив особовий складі вантажі. Серед місцевих незвичностей–45-градусна спека, але згодом і до неї пристосувався. Також слід було побоюватися малярії, хоча основною групою ризику щодо цього захворювання ставали військові, яківиконували завдання з охорони. Адже вони цілодобово виконували свої обов’язки, а малярійні комарі активні переважно зранку й увечері.
– Я був у підрозділі забезпечення старшим водієм і перевозив льотний склад. Для нас було дуже важливо забезпечити польоти, щоб пілоти вчасно злетіли й прибули у визначені райони. Там доріг практично немає, і в деякі місця можна потрапити лише вертольотом, аби вчасно доставити медикаменти, продукти й багато інших життєво необхідних речей. Часом, коли за технічним станом гелікоптер не запускався, ми намагалися терміново доставляти запчастиниі ремонтні бригади. Тоді бойових дій там вже не було, що значно полегшувало такі завдання, – зауважив воїн.
Тропічний досвід став у пригоді в донбаському степу
Досвід, здобутий в Іраку і Ліберії, знадобився військовому на Сході України. З початком бойових дій він півтора рокубув водієм на Донбасі. Там перевозив особовий склад на «Уралі».
Наразі Сергій Безкровний має величезний водійський стаж і 23 роки служби в армії. Він уже відкрив усі категорії у водійському посвідченні. Для нього іпостась військового водія стала сенсом життя. Хоча вже десь зо два роки він є старшиною командування. Втім, у будь-який час готовий сісти за кермо.
– Військовий водій за будь-яких погодних умов, навіть в екстремальних ситуаціях,маєдовезти пасажирів або вантаж.А під час бойових дій важливим є чинник швидкості, –зазначив армієць.
Фото з особистого архіву Сергія Безкровного
