Мова піде про подружжя Володимира і Юлію Журавльових та їхнього сина Дениса — майбутнього офіцера-тиловика. Вони — міцна сім’я із Харкова.
41-річний технік відділу зберігання пального та мастильних матеріалів складу ПММ Об’єднаного центру забезпечення Оперативного командування «Схід» ЗСУ прапорщик Володимир Журавльов родом із Луганщини. У 1998-му його, як солдата-строковика, направили служити в Лозову на військовий арсенал.
— Відтоді Харківщина стала для мене рідною, — каже Володимир Тихонович. — Після строкової підписав контракт і залишився на арсеналі. В Лозовій зустрів кохання та побрався з Юлією. Там же народився наш Денис. По службі було теж усе, як кажуть, на залік. Обіймав різні посади від водія до молодшого командира, а після спеціального навчання мені присвоїли військове звання «прапорщик».
Став тим, кого раніше сварив
Володимирові доводилося часто їздити у відрядження до різних військових частин.
— Якось у 2005-му я отримував бензин для арсеналу на складі, де служу нині. І мені запропонували перевестися сюди. Після тривалої розмови з дружиною я таки погодився. Відтоді забезпечую військо пальним, яке неформально називають «кров’ю армії», — говорить армієць.
Він пригадує, як сам не раз сварив фахівців логістики й був під впливом поширених міфів про поганих тиловиків.
— Це тяжка та відповідальна робота. Мої службові обов’язки полягають у тому, що я зустрічаю залізничні цистерни з ППМ, які прибувають залізницею чи іншим транспортом з підприємств-виробників. Далі перевіряю обсяги продукції, заливаю в наші резервуари та приймаю на відповідальне зберігання. Майже щодня сотні тонн пального проходить через мене. Я повністю зосереджений на роботі й лише в обідню перерву й увечері переводжу дух, — розповідає військовослужбовець.
Дружина Володимира — Юлія, після переїзду з Лозової у 2006-му стала цивільною працівницею у тій же частині, де служить чоловік.
— Нашому синові саме виповнилося 5 років, тому я вирішила піти працювати, — пригадує Юлія Журавльова. — Спочатку була рядовою працівницею, а нині завідую сховищем технічних засобів служби пального. Та я завжди кажу, якщо чоловік справляється з труднощами, то і я зможу.
Важкий 2014-й…
У важкі 2014-2016 роки, коли навантаження на склад ПММ Центру було найбільшим, а фахівців катастрофічно бракувало, прапорщик Журавльов із самого ранку й допізна перебував на службі. Також тоді він понад 50 разів супроводжував автоколони з пальним до району проведення бойових дій на Донбасі.
— Якось не спокійно було лише в перші бойові відрядження. Потім звик. Ветерани частини розповідали, що в Афганістані тих тиловиків, які перевозили ПММ, називали «камікадзе». Адже на них постійно полювали бойовики. Також під час поїздок на Схід я зрозумів, що без нашої роботи навіть найпотужнішим підрозділам ЗСУ буде важко, — продовжує співрозмовник.
Стопами батьків
Два роки тому наймолодший член сім’ї Денис закінчив школу й вирішив піти до одного з військових вишів, аби стати офіцером-тиловиком.
— Це суто його вибір і ми жодним чином не наполягали на якійсь конкретній військовій спеціальності, — каже мама. — Інші варіанти, наприклад стати цивільним ІТ-фахівцем чи військовим психологом, хлопець відкидав. Тепер він вчиться вже на третьому курсі.
Після важкої роботи — оригінальний відпочинок
У нечасті вихідні Володимир полюбляє посидіти з вудкою біля річки, а влітку виходить на підводне полювання.
— У мене є спеціальне спорядження для занурення під воду. Воно не таке вже й дороге, тому сімейний бюджет витримав. Повірте, що не треба їхати кудись за кордон, аби отримати заряд екстриму. В Україні також є чимало водойм, де водиться велика хижа риба. Таким чином намагаюся тримати баланс між важкою роботою та оригінальним відпочинком. Син потроху теж переймає мій досвід дайвера-мисливця і йому це до душі, — похвалився Володимир.
До речі, кілька років тому сім’ю Журавльових забезпечили службовим житлом. Тож віднедавна у них надійний тил як на службі, так і вдома.
