Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Четвертокурсник Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» молодший сержант військової служби за контрактом Михайло Гончар ще зі школи мріяв сісти за важелі танка.
Свої дитячі мрії втілив у життя, розпочавши строкову службу в навчальному центрі у Десні, де опанував фах механіка-водія. Згодом підписав контракт із оборонним відомством і продовжив службу в одній з окремих механізованих бригад на Одещині. За кілька років служби у військах його арсенал нагород поповнився орденом «За мужність» ІІІ ступеня й нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі».
Втримати висоту…
У 2014 році Михайла зі своїм екіпажом танка Т-64БВ направили у район проведення АТО. Першим бойовим завданням стало прикриття відходу наших прикордонників із українсько-російського кордну на Донеччині. За кілька днів вони зайняли стратегічно-важливу висоту поблизу Амвросіївки. Противник докладав максимум зусиль, аби вибити з пануючої висоти наших воїнів. На той момент з двох наявних машин − лише танк Михайла був боєздатним, який і виконував роль основного захисника позиції.
– Ми перебували на висоті, повз яку прокладено важливу прикордонну дорогу, якою противник перевозив боєприпаси й техніку з Росії на територію України. Тому нас щоденно обстрілювала російська артилерія, після чого відбувався штурм, − пригадує Михайло. – Відбивати атаки доводилося водночас із різних сторін. Ми намагалися вберегти наш танк, постійно змінюючи вогневу позицію. Пізніше від полонених російських найманців дізналися, що екіпаж мого танка ворог нарік «невловимим». Навіть пропонували велику винагороду за наше знищення.
Кілька тижнів українські захисники утримували висоту попри ворожий натиск. Усі спроби штурму закінчувались фіаско для ворога. Велику роль в обороні відіграв екіпаж Михайла. Окрім відбиття наступів, завзяті танкісти «невловимого» змогли розбити російську колону.
– На спостережниках помітили рух колони від російського кордону. Нам передали інформацію радіостанцією. Ми діяли швидко і без вагань. Першими пострілами знищили головну і останню машини противника, змусивши ворога припинити рух. Зав’язався бій. Я постійно змінював вогневі позиції танка, аби нас не вирахували. Ми мали перевагу в розташуванні на місцевості, а тому їхні панцерники швидко відступили, піхота теж почала відходити. Нам вдалося знищити кілька БМП, БТР та живу силу противника. Увесь наш екіпаж відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, − розповідає Михайло Гончар.
Пізніше через загрозу повного оточення танкісти із захисниками висоти залишили позиції й відійшли до основних сил у безпечний район.
Випробування Іловайськом
Згодом екіпаж Михайла виковував бойові завдання з деблокування українських підрозділів поблизу Іловайська. Відважні танкісти під час виходу наших військ з оточення йшли попереду колони, пробиваючи дорогу.
– Ми виходили у складі однієї з механізованих бригад. Із десяти танків − наш лишився єдиним уцілілим, хоч і пошкодженим. Він перебував на ходу й мав боєприпаси. Рухалися у голові колони та забезпечувати просування всіх сил, беручи на себе всі «дружні» зустрічі з ворогом, − пригадує Михайло Гончар.
Колоні, яку супроводжував екіпаж Михайла, вдалося вийти з оточення й дістатися до основних підрозділів.
− Місцями, аби вийти з під ворожого обстрілу, розганяв машину до 85 кілометрів на годину, за максимальної швидкості мого танка лише 60 км/год. У відповідальний момент техніка не підвела! − зазначає Михайло.
Молодий воїн проявляв відвагу не лише за важелями машини. Бойові товариші Михайла відзначають його винахідливість і рішучість у нестандартних ситуаціях, коли він без вагань приймав рішення.
Наразі Михайло Гончар здобуває офіцерський статус у Військовому інституті танкових військ, що у Харкові. Бойовим досвідом ділиться з товаришами й викладачами вишу. У позаслужбовий час курсант із дружиною виховують піврічну донечку Єву. Попереду в Михайла ще два роки навчання і служба у танкових військах, які він полюбив на все життя.
