Вересень 2015-го. Львів. Військовий госпіталь. Доброволець 3-го батальйону тероборони Львівщини «Воля» (з листопада 2014-го – 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади) Сергій Шимчак прикутий до ліжка. Паралізоване тіло не дає ворухнутися, він лише може повернути й частково підняти голову. Коли снайпера евакуювали із району проведення АТО, лікарі діагностували повне знищення периферійної нервової системи. Але виснажливі кількагодинні тренування в спортзалі дали результат. Усупереч невтішним прогнозам, Сергій не лише підвівся на ноги, а й став чемпіоном Ігор нескорених. Нині очікує на сучасні електронні ортези ніг, які дадуть змогу вільно пересуватися.
Вперше взяв у руки гвинтівку школярем
Сергієві Шимчаку змалку подобалось усе, що пов’язане з військовою справою. Зокрема, приваблювала високоточна зброя. Досі пам’ятає, як уперше взяв гвинтівку до рук:
Не дивно, що після школи хлопець вступив у Львівський університет внутрішніх справ. 15 років Шимчак присвятив службі у спецпідрозділі міліції охорони «Титан», у відділі супроводу інкасацій. Водночас займався кульовою стрільбою та став кандидатом у майстри спорту з кікбоксингу. Так би тривало й далі, якби не події 2014-го.
Друга з родиною розстріляли в Макіївці
З перших днів Сергій Шимчак став оббивати пороги військкоматів. Проте травма, якої зазнав у 2013 році в ДТП, не давала змоги пройти медкомісію. Чоловік не полишав своїх спроб.
– Знаєш, у 2014-му ніхто не думав ані про земельні ділянки, ані про гроші чи ще щось. Усіма керував патріотизм і велике бажання захищати Україну. Була в мене ще й своя особлива причина. Колись на строковій службі я заприятилював із хлопцем з Макіївки. Він активно допомагав Майдану й усіляко підтримував учасників. Коли Макіївку окупували, його родину розстріляли. Це стало останньою краплею. Упродовж трьох місяців я «пробивався», аби стати до лав захисників, – каже Сергій Шимчак.
Вересень 2014-го. Співрозмовник у складі 3-го батальйону тероборони Львівщини «Воля» прямує на Луганщину. Село Містки Сватівського району стало його тимчасовим прихистком. Кілька ночей із побратимами провів у базовому таборі, де отримав зброю і попрямував на один з важливих об’єктів.
Потім його групу перекинули в район Лисичанського содового заводу. Поблизу з їхніми позиціями стояв міст, яким можна було потрапити до сєвєродонецького аеропорту.
Затоплені водою бліндажі та повний параліч
Батальйон тероборони виводять з району проведення АТО в грудні 2014 року. Після переформатування у складі механізованої бригади він повертається на Луганщину наприкінці січня 2015-го. Львів’яни боронять наші землі поблизу Трьохізбенки, Оріхово-Донецького. Тоді точилися бої навколо Дебальцевого, ситуація загострилася вздовж усієї лінії зіткнення.
– Ми планували заселитися в будинок. І під час одного з ворожих обстрілів артилерійський снаряд знищив його вщент. Ми твердо вирішили жити в бліндажах. Було дуже важко копати, бо на глибині двох метрів підступала вода. Всі бліндажі постійно затоплювало. Місцеві волонтери з Лисичанська Юрій Шибков із другом Петром Гуртовим привезли нам два водяні насоси. Вони нас неабияк рятували, – розповідає Сергій Шимчак.
За словами Сергія, людей у батальйоні побільшало, а тому бойові виходи зменшилися в часі до 12 годин.
– Зазвичай я виходив у ніч. Після одного з виходів став помічати, що на правій руці терпнуть три пальці. Наступного дня аналогічна ситуація повторилась із лівою рукою. На третій день з’явилося відчуття, що ноги відлежав. Не зміг ворухнутися й підвестися з ліжка. Волонтери доставили мене у військовий шпиталь Сєвєродонецька. Звідти до Харкова. За тиждень поставили страшний діагноз – синдром Гієна – Барре. Це автоімунне захворювання, коли імунітет організму сприймає власну нервову систему як чужорідну і поволі знищує її, – говорить Сергій Шимчак.
За 28 хвилин 50 секунд на милицях здолав перші 50 метрів
Його тіло було повністю паралізованим. Лише міг ворухнути головою. Здавалось, у такому випадку багатьох людей добиває депресія. Але це не про Сергія. Навіть прикутим до ліжка він продовжував збирати і передавати допомогу побратимам. Неабияким стимулом йому стали дружина й донечка.
– У вересні 2015 року я почув розповідь про Вадима Свириденка, у якого ампутовані чотири кінцівки. Утім, людина не лише повернулась до нормального життя, а й займалася спортом! Я тоді собі сказав: чому він зміг, а я ні, – розповідає воїн.
Він потрапляє до реабілітолога Оксани Белінської як безнадійний, адже ніхто з лікарів не гарантував, що Сергій ходитиме. Як справжній боєць по життю, він починає наполегливо займатися в залі ЛФК, зміцнюючи м’язи спини, аби наново навчитися хоча б стояти накарачки і опанувати повзання. Про те, щоб ходити, на той час мова не йшла. Займався по чотири години: дві до обіду і дві години під вечір. Його виганяли зі спортзалу, аби не зашкодив собі перевантаженнями.
– 2 вересня 2015-го я спробував на брусах потриматися, вставши самостійно з інвалідного візка. Але невдало, звалився. Майже вийшло. Наприкінці жовтня того ж року подолав на милицях перші свої 50 метрів за 28 хвилин 50 секунд. Щоправда, наступного дня не міг підвестися з ліжка. Все боліло, – згадує Сергій Шимчак.
Золота медаль Ігор нескорених
Тільки він став триматися на ногах, як йому пропонують спробувати себе на Іграх нескорених. Під час відбіркових змагань Сергій здобув «золото» у велоспорті та взяв «срібло» у штовханні ядра. Наступного року потрапив до збірної. Почав займатися стрільбою з лука. На відбіркових змаганнях у 2018-му на поїздку до Сиднею виборов «золото» у велоспорті й срібло у стрільбі з лука. Повернувся з непоганим результатом: четвертим у велоспорті з-поміж учасників з 18-ти країн. А ще здобув «золото» у стрільбі з лука в категорії «новачки».
Ігри нескорених дали поштовх його спортивній кар’єрі, і воїн потрапив до паралімпійської збірної. Тепер докладає максимум зусиль, аби потрапити на паралімпійські ігри в Токіо у 2021 році.
– Я незадоволений, бо зіштовхнувся з упередженістю. Торік показав найкращі результати в Україні, а от на фінал Кубка Європи серед паралімпійців зі стрільби з лука взяли іншого спортсмена. Мені образливо. Я був в Італії на першому етапі Кубка Європи. Показав кращий результат. На чемпіонаті світу так само був кращим за того, хто поїхав на Кубок Європи. У Чехії теж показав вищі результати. На фінал мене не взяли, – поскаржився спортсмен.
Мріє «перестріляти» олімпійського чемпіона та приміряє нові електронні ортези ніг
Нині Сергій Шимчак – інвалід першої групи. Він не може довго пересуватися з паличкою. Проте є і гарні новини. Незабаром Сергій першим в Україні матиме електронні ортези ніг. Їх виготовляє Харківський інститут протезування. Він уже ходив у тестовому варіанті, а тепер очікує на постійні, оснащені новішою моделлю електроніки.
Не полишає герой тренувань. На 4-годинні щоденні тренування дістається велосипедом, долаючи 14 кілометрів з дому до зали.
Сергій мріє «перестріляти» американського лучника, олімпійського медаліста Брейді Еллісона:
– Ми познайомилися торік у Нідерландах. Він уже знає, що я прагну перевершити його результати. Які ще маю мрії? Хочу бути здоровим. Повноцінно бігати, ходити, відчувати руки. Самому піднімати все необхідне, а не просити постійно сторонньої допомоги…
Фото автора та з особистого архіву Сергія Шимчака
