Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
«В ідеалі, кожен чоловік повинен відвідувати перукаря двічі на місяць, але на передовій, під час несення служби, така нагода трапляється рідко. Тож хлопці йдуть до мене. Для них це настільки зручно, що нікуди не потрібно їздити, шукати майстра, що можна все зробити практично без відриву від служби і максимально якісно. Командири також задоволені, коли в підлеглих зовнішній вигляд у порядку», – розповідає військовослужбовець Михайло. Власними силами він облаштував у фронтових умовах перукарню.
Після закінчення технікуму двадцятип’ятирічний Михайло з Дніпровщини працював помічником машиніста електровоза в Укрзалізниці, потім – водієм вантажівки у Європі. Під час роботи за кордоном для себе вирішив, що буде жити і працювати тільки в Україні. Повернувся на Батьківщину. Саме тоді в нього випадково виникла ідея освоїти професію барбера (чоловічого перукаря).
– З дитинства стригся у звичайних перукарнях, особливо уваги не звертав на свою зачіску – ну, підстригли та й підстригли. У 2015-му вперше дізнався, що існують барбершопи, а потім потрапив до барбершопу в Дніпрі. Мене дуже вразила сама атмосфера – там вона якась особлива, навіть не знаю, як пояснити, якась невимушена, розслаблена, усі на своїй хвилі. Від мене до Дніпра на електричці три години, але я двічі на місяць їздив спеціально стригтися в барбершоп, тому що було цікаво. Грошей не шкода було, хоча послуги барбера коштують втричі дорожче, ніж звичайного перукаря, – розповідає Михайло. – Одного разу якось вирішив, що треба спробувати самому. Знайшов професійну школу барберів у Києві та поїхав вчитися. Три місяці потому отримав сертифікат. Потім був рік обов’язкової практики за кордоном у світових майстрів-барберів. Коли отримав сертифікат, думав, що вже все вмію, але коли потрапив на практику, мене навчили новим технікам, новим технологіям. Почав заглиблюватися в різні фішки, вивчав, експериментував. У мене з’явилося багато друзів у цій сфері, а з ними – загальні теми для розмов, для розвитку, переймання досвіду.
Після повернення додому Михайло продовжив працювати водієм, а барберінг зробив своїм хобі – здобуті навички відточував на родичах та друзях. Поступово обзавівся професійним інвентарем.
– Першу машинку для стрижки придбав, коли вчився, потім приїхав з практики і потихеньку купував інше протягом трьох років. Інструменти дуже дорогі, якщо всі зібрати, грубо кажучи, машину можна купити недорогу. Крім інструментів, дуже дорога косметика – лосьйони, бальзами, тальк. Постійно доводиться докуповувати витратні матеріали, – розповідає він.
Змінити сферу діяльності запропонував троюрідний брат, одноліток, який став військовим одразу після школи. Михайло каже:
- До цього я взагалі ніяк себе не пов’язував із армією через негативні стереотипи, які встановилися в суспільстві щодо служби. Але брат переконав.
У 2019 Михайло підписав контракт зі Збройними Силами. І нині, разом із братом, у складі підрозділу морської піхоти несе службу на передовій. Свій набір інструментів для барберінгу прихопив із собою, тож у вільний від служби час займається улюбленою справою. Каже, від клієнтів відбою немає.
– Брат розповів про моє захоплення товаришам по службі. Одного підстриг, другого – так «сарафанне радіо» і пішло. Спочатку радилися, говорили, так хочу або так. Потім бачать, що стрижки якісні виходять, вже нічого не кажуть – просто стрижу на свій розсуд. Кожна стрижка індивідуальна, підбирається за формою голови, за типом волосся – воно може бути густим і в того, і в того, але в одного воно товсте, в іншого – тонке, – ділиться морпіх професійними хитрощами. – Людина завжди повинна мати охайну зовнішність – це піднімає настрій та підвищує впевненість у собі.
Як згадує морпіх, спочатку стриглися там, де було місце, головне – стілець та розетка. На зиму разом із побратимами знайшли приміщення і обладнали його під барбершоп – на стіні повісили велике дзеркало, біля нього встановили столик, інструменти акуратно розклали в ящиках з-під боєприпасів, а замість перукарського крісла пристосували сидіння від автомобіля. Клієнтам фронтового салону на вибір пропонуються чай, кава або кола. До військового барбера почали приходити і воїни з інших підрозділів. Щоб хобі не заважало службі, довелося розробити графік прийому.
– Все, що стосується моїх обов’язків по службі, для мене завжди в пріоритеті, – розповідає морпіх. – Тож я створив групу в Telegram, куди пишу, коли мені зручно. Хлопці записуються та приходять у зазначений час.
Потрапити на прийом до Михайла намагаються і жінки-військовослужбовці. Але він відмовляє, адже барбер – це суто чоловічий майстер.
