У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Бойові дії на Донбасі спонукали встати пліч-о-пліч на захист держави представників різних верств населення – від простих селян до інтелігенції, від кадрових військових до професорів.
Навесні 2014 року суддя Господарського суду Харківської області Олександр Мамалуй, кандидат юридичних наук, не зміг залишитися осторонь подій на Сході України. Як тільки почалось російське вторгнення, Олександр одним із перших звернувся до військкомату, і вже 2 березня поїхав на військові збори, після чого був мобілізований.
– Я не міг по-іншому, бо мене так ростили батьки – почалась війна, йди до військкомату! – каже Олександр.
А вже 6 червня він потрапив до окремої механізованої бригади «Холодний Яр» на посаду начальника групи снайперів, отримавши звання сержанта. В її складі снайпер-суддя із позивним «Юрист» пройшов бої за Авдіївку, Піски, Опитне, Першотравневе, Ясинувату.
А з середини серпня 2014-го до січня 2015 року він, як багато інших, утримував оборону Донецького аеропорту – місця, яке стало символом сили духу та стійкості українців.
Шість днів разом із побратимами Олександр вів бій за метеостанцію летовища, утримання якої давало контроль над каналом суходільного зв’язку, яким надходило підкріплення для оборонців аеропорту.
– Із усіх вузлів оборони Донецького аеропорту на момент січня 2015 року до метеостанції й далі до термінала можна було під’їхати через наші позиції, не прориваючись через бойовиків. Тому бої там вирували запеклі, ворог щосили прагнув захопити цю точку, щоб обрізати будь-який зв’язок та живлення українських військових, – згадує Мамалуй.
Під час прикриття евакуації поранених із ДАПу під обстрілами росіян Олександр зазнав контузії. На щастя, це єдине поранення за весь його бойовий шлях у районі АТО.
5 березня 2015-го Олександр демобілізувався і знову повернувся до довоєнного життя – вдома на нього чекали дружина й донька, та суддівська мантія на роботі. Але залишатись осторонь від захисту країни він не зміг – в Україні тривала війна, а наша армія несла втрати. А обов’язок справжнього чоловіка – воювати за країну, де ти живеш.
Він знов звернувся до військкомату і вже за кілька днів потрапив до лав Державної прикордонної служби України. У складі підрозділу ДПСУ понад рік захищав українські рубежі в Донецькій та Луганській областях.
Улітку 2016 року суддя Мамалуй повернувся до храму Феміди. Готувався до атестації на посаду судді Верховного суду, а попутно закінчив офіцерські курси, отримавши звання «молодший лейтенант».
10 листопада того ж року Указом Президента Олександр Мамалуй призначений суддею Верховного суду.
На стіні у його кабінеті висять фотографії бойових побратимів, зокрема і тих, хто не повернувся з боїв… Перед початком кожного судового засідання Олександр підходить і дивиться в обличчя полеглих.
– Іноді, перед тим як прийняти рішення, я пригадую їх. Ці фото – квінтесенція цієї війни – більше половини з цих людей вже немає у живих. І про це треба пам’ятати… Пам’ятати, про те, за що вони віддали свої життя…
За свої заслуги перед Батьківщиною Олександр Мамалуй має кілька нагород, серед яких і «Орден за мужність» ІІІ ступеня.
