І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Вона – майбутній вартовий неба, а поки що – курсантка першого курсу факультету радіотехнічних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. У свої 17 років Дар’я Федьорко вже може похвалитися першими перемогами, адже є кандидатом у майстри спорту і має титул абсолютної чемпіонки Донецької області з кікбоксингу.
Її міцні м’язи та кулачки з характерними мозолями від постійного биття спортивної «груші» одразу ж говорять про серйозне ставлення до занять на рингу.
− Я із Краматорська, − розповідає про себе Дар’я. – У нас чимало спортивних секцій, але різні єдиноборства мене приваблювали більше, ніж гімнастика чи легка атлетика. До того ж увечері вулицями гуляють хулігани, які розуміють лише грубу силу. Тому шість років тому, коли мені було лише 11, я пішла на самбо.
Батьки довго не погоджувалися з таким вибором доньки. Як більшість українців вважали, що бокс чи боротьба – не для дівчат. Та палаючі від радості очі Дар’ї, з якими вона приходила з перших тренувань, таки «розтопили» заборону рідних.
− На жаль, у тій секції з самбо були тільки хлопці. І позмагатися з собі рівним під час занять було важко. Це певним чином заважало готуватися до великих змагань. Тому за рік я перейшла у кікбоксинг, де були дівчата, і відтоді вже не полишаю цей спорт, − розповіла вона.
До цього літа, коли вона вступила у Харківський національний університет Повітряних Сил, Дар’я по 2-4 години проводила у спортзалі.
− Іноді, коли доводилося через об’єктивні причини пропускати заняття з кікбоксингу, почувалася ніяково. Ніби щось важливе у житті пропустила. А ще ринг привчив до дисципліни, суворого виконання режиму і розкладу дня. Це допомогло набрати солідну кількість балів із трьох предметів ЗНО, а потім – вступити до університету, − говорить курсантка.
У цілому за п’ять років занять кікбоксінгом Дар’я узяла участь у понад 40 різних змаганнях: від районних до Всеукраїнських.
− Чимало шишок у буквальному та переносному сенсі набила. Та, як постійно казав мій тренер Ігор Мацай, труднощі загартовують і кожен програш є цеглиною для наступної перемоги. Так я стала абсолютною чемпіонкою Донецької області з кікбоксингу. А норми кандидата у майстри спорту виконала у 15 років. На жаль, декілька разів мені бракувало лічених балів, щоб отримати бронзову медаль на загальнодержавних змаганнях. Та я точно знаю, що обов’язково стану чемпіонкою України, – впевнена майбутній офіцер.
Цікаво, що досі дівчина так жодного разу й не використала своєї сили проти вуличних хуліганів, яких так боялася у дитинстві.
− Маючи чимало медалей за участь у змаганнях, можу сказати, що слово здатне «вдарити» набагато сильніше за кулак. До того ж, щоб дійсно називатися розумним, слід вміти уникати конфліктної ситуації чи мінімізувати її. Цьому я навчилася від тренерів і за це їм вдячна на все життя, − додала спортсменка.
А ще, за її словами, правила повинні бути усюди. У звичайному житті – це різні закони, у спорті – вимоги суддів, а в армії – військові статути.
− Заняття на ринзі мені необхідні для самоствердження й відчуття, передусім, внутрішньої сили характеру. Закінчуючи школу, довго обирала свій подальший шлях. Служба у Збройних Силах саме те, чого прагну. До того ж заняття кікбоксингом я зможу продовжити і в університеті. Адже спортивна база та тренери тут чи не найкращі у державі. Це я зрозуміла за кілька місяців навчання. Тож попереду нові службові та спортивні перемоги, − підсумувала Дар’я Федьорко.
