Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
6 жовтня 1618 року українське козацьке військо на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним вирушило Каширським шляхом у похід на Москву. У районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо на чолі з Василем Бутурліним. Цар вислав проти Сагайдачного 6 000 вершників, усі наявні московські резерви. Під час бою запорожці знищили передні загони супротивника, і решта московитської кінноти почала рятуватися втечею.
8 жовтня поблизу Тушино запорожці об’єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударама біля Арбатських та Тверських воріт. Основною атакуючою силою виступали польські війська та найманці. Військо запорожців було розділено на декілька частин, частина з них направлялись на штурм острогу за Москва-рікою, решта мусила виконувати роль резерву та відволікати царські війська від головних напрямків.
11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі й до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження атаки, польські підрозділи з невеликими втратами відступили від міста.
Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московитськими послами. Кожна зі сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати московські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський і Вологодський повіти, тим самим підриваючи економічні ресурси московитів.
У ніч з 3 на 4 грудня 1618 року українське козацьке військо під командуванням Сагайдачного розпочало штурм міста Калуга. Запорожці внаслідок блискавичної атаки захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир’я.
Внаслідок перемовин 11 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир’я. Деулінське перемир’я стало найбільшим успіхом Речі Посполитої у протистоянні з московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. З іншого боку, це перемир’я поклало початок завершенню періоду постійних війн у Московському царстві, котрий тривав протягом 15 років.
Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення в Україну. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького — по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьманаУкраїни» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.
Як ілюстрацію використано фрагмент картини художника Євгена Равського «Перша Європейська миротворча місія походу на Москву під проводом гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року».
За інформацією Фейсбук спільноти Національно-патріотичне виховання
