Натомість Сили оборони України активно розвивають безпілотну компоненту для масового ураження ворога. Так, з літа 2025 року ефективність лише Сил…
Капітан І рангу Юрій Лошак у 2014 році був командиром Керченського загону морської охорони Держприкордонслужби України. Дякуючи його рішучим та професійним діям, а також відданості Україні, під час анексії Криму Російською Федерацією, Україна не втратила жодного прикордонного корабля і катера, жодної одиниці зброї.
Кореспондентка АрміяInform зустрілася з офіцером для того, щоб дізнатися, як саме відбувалося виведення з півострова особового складу та техніки Керченського загону морської охорони навесні 2014 року та чи були ті, хто зрадив Український народ.
Багато років поспіль українські морські прикордонники спільно з морською охороною Російської Федерації виконували спільні заходи в акваторії Азовського та Чорного морів. Але на початку 2014, коли під час проведення Олімпіади в Сочі всі сили та засоби загону були залучені для спільного відстеження обстановки з метою недопущення проникнення різних елементів, стало зрозуміло, що міжособистісні відносини представників російського відомства почали змінюватися.
–Тих командирів кораблів та посадових осіб, які контактували з нами протягом 5–7 років, почали переводити до інших підрозділів, а на їхні місця приходили люди, які на контакт з нами не йшли. На той момент ми не надавали цьому значення, – пригадує Лошак.
А вже в середині лютого 2014 року в Керчі, як і по всьому півострову, з’явилися вантажівки без номерних знаків і з «зеленими чоловічками». Стало зрозуміло, що триває підготовка до посилення контингенту Чорноморського флоту, який на той момент базувався не тільки в Керчі, але й у Феодосії та Севастополі.
Надалі по всіх великих містах Криму розпочалися мітинги за участю місцевого населення на підтримку Російської Федерації. Прикордонники бачили, що люди досить негативно налаштовані до українських військових та атрибутики нашої держави. Вони зривали українські прапори, а замість них підіймали триколори. Керченський загін морської охорони у складі всієї Державної прикордонної служби України перейшов на посилений варіант охорони державних рубежів.
–Уже 27 лютого 2014 року ми отримали розпорядження з Адміністрації Держприкордонслужби України про організацію щільної охорони в Азовському морі та Керченській протоці. А 28 лютого весь склад корабельної техніки, який міг тоді рухатися, все, що було в ремонті, ми екстрено ввели у стрій– 2 кораблі і 7 катерів вийшли в акваторію Азовського моря. На той момент вся документація і зброя також були завантажені на борт кораблів, – розповідає колишній командир загону.
Напередодні виходу в море Лошак мав розмову з представником спецслужб Російської Федерації. Той зв’язався з Юрієм через його заступника капітана ІІ рангу Єрмоленко О., який у подальшому залишився в Криму.
– Але ні звання, ні належність до роду військ або служби він не сказав. Ця людина не вмовляла, а просто доводила, що в країні все змінилося, що тепер в Криму буде дислокуватися Прикордонна служба РФ. Також було сказано, що є можливість залишитися на півострові та служити безпосередньо народу Криму, – пригадує Юрій. – Я однозначно відповів, що є військовослужбовцем України і давав присягу на вірність українському народу. Я вже зробив свій вибір…
–Я тоді думав, що вихід у море триватиме 7–10 днів, повернемось назад і продовжимо жити старим життям, – розповідає офіцер.
Але наступного дня, 1 березня, командир ЗМО отримав наказ про висування та зайняття позицій у районі Маріуполя, Бердянська і Генічеська аж до Арабатської стрілки. Вночі з 1 на 2 березня корабельний склад загону зайшов у вкриту льодом Таганрозьку затоку – далі рухатися було неможливо. Лошак віддав наказ відійти на відстань до 5 миль і встати на якір. 2 березня за допомогою буксиру судна були відшвартовані до морського порту Бердянська. Це був тяжкий перехід, адже малі катери були не пристосовані для ходу між брилами. Прикордонники могли втратити навіть те, що в них залишилось. Адже домівку – було зрозуміло – вони вже втратили.
Згодом, 15 березня, під час переходу корабельно-катерного складу з Бердянська до Маріуполя, на командира Керченського ЗМО вийшов і перший заступник начальника Азово-Чорноморського регіонального управління ДПСУ полковник В. Мельниченко, який надалі зрадив Присягу та залишився на боці окупанта. Він пропонував Лошаку замість руху в напрямку Маріуполя повернутися до Криму, на що той йому відповів, що такий варіант можливий лише за умови підняття над півостровом прапора України.
…182 особи з п’ятисот залишилися на окупованій території півострова. Були й ті, хто повернувся на півострів після виведення кораблів на материк. Лошак не засуджує їх, адже там залишилися їхні сім’ї і домівки…
З того моменту розпочалася служба загону по охороні безпосередньо Азовського моря. У Маріуполі на базі дивізіону, було сформовано Маріупольський загін морської охорони. Але то вже інша історія…
