Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Не по-осінньому сонячним та безхмарним, а наповненим скорботою й умитим сльозами співчуття і відчаю за непоправною втратою. Таким на довгі роки запам’ятається цей день тисячам миргородців, що зібрались на головній площі і вулицях міста, щоб віддати данину пам’яті земляку, курсанту Андрію Роспотнюку.
Свою останню посадку курсант-авіатор здійснив на військовому летовищі бригади тактичної авіації. До місця вічного упокоєння він прийняв доземний уклін рідних, близьких та всіх небайдужих людей упродовж поминальної панахиди в церкві Святого Іоанна. Потому тіло героя доправлено для урочистого прощання до центральної частини міста.
Такого скупчення народу Миргород не пам’ятає вже давно. Ніхто не соромився сліз, своїх емоцій, слів співчуття. І хоча ці слова давались важко, вони лунали з глибини сердець усіх, хто їх промовляв.
– Андрій був і навіки залишиться в нашій пам’яті справжнім воїном, другом, справжньою людиною, – сказав у прощальному слові його товариш по навчанню, курсант Владислав Толкачов.– Він марив небом, був йому відданий до останнього подиху. І нехай воно обіймає його з такою ж любов’ю.
До слів скорботи та співчуття додались і тисячі живих квітів. Струни серця багатьох вразили щирі слова сивої миргородчанки пані Олесі, яка кілька років тому втратила сина на Донбасі.
– Наче свого Олежку ховаю, – промовила жінка. –Ти повертайся до нас, синку, в наших спогадах, снах і думках…
Після завершення ритуалу прощання скорботний кортеж вирушив на місцеве кладовище, де й поховали молодого воїна. Місцем останнього притулку Андрія стала Алея Героїв Миргородщини, які поклали свої життя заради незалежної України.
ФОТО – Володимир Лазарєв
