Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Як ми вже писали, 4 жовтня у Києві відкрито пам’ятник Петру Болбочану. Ідея його створення прийшла Роману Ковалю, президенту ІК «Холодний Яр», ще 5 років тому.
Ставлення до Петра Болбочана змінюється
Його реалізацією зайнялися керівниця проєкту «Українська історія в камені» Оксана Пономарьова і громадська спілка «Музичний батальйон». До цього об’єднання входять митці, музиканти. В їхньому активі – численні поїздки на фронт, концерти на передовій.
На пам’ятник вдалося зібрати 302 790 гривень за півтора місяця завдяки небайдужим українцям з усього світу.
Власне, зайнялися створенням бюсту в червні 2020-го. Спочатку його виготовили з гіпсу. Про те, наскільки ретельно працював скульптор, говорить кожна дрібниця: навіть розмір гудзиків на френчі й відстань між ними.
Потім відлили бронзовий бюст і дошку. Архітектори переробили постамент, на якому до 2008 року стояло погруддя одного з більшовицьких катів, причетних до організації Голодомору – Станіслава Косіора.
Тепер на тому місці стоїть пам’ятник одному з героїв боротьби за незалежність України.
– Особливою заслугою вважаю те, що вдалося підняти інформаційну хвилю в суспільстві. І я бачила, як змінюється ставлення до Петра Болбочана: від питань «хто це такий?» – до усвідомлення значущості цієї фігури. Ми акцентуємо особливу увагу на його ролі у звільненні Криму від більшовиків навесні 1918 року і в створенні армії УНР, – розповідає Оксана Пономарьова.
Події столітньої давності досі викликають численні суперечки істориків і в суспільстві.
Бойове хрещення полк Болбочана отримав, придушуючи більшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у січні 1918-го
Тоді мало хто чітко розумів, що саме необхідно для створення незалежної України. Але ті, хто пройшов Першу світову війну, чітко розуміли одне – без регулярної армії немає і не може бути держави.
Серед офіцерів Російської імператорської армії, які сприйняли ідею створення незалежної України, був і Петро Федорович Болбочан.
Народився він 5 жовтня 1883-го у селі Гіджево Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині молдавського православного священника Федора Олексійовича Болбочана і його дружини Єлизавети Григорівни.
Закінчив Кишинівську духовну семінарію, але його не спокусила кар’єра духовної особи, і він вступив до Чугуївського юнкерського піхотного училища, яке у 1909 році закінчив по 1-му розряду.
6 серпня того ж року, після закінчення курсу наук, найвищим указом проведений у підпоручика у 38-й піхотний Тобольський полк Російської імператорської армії.
Першу світову війну зустрів на посаді полкового ад’ютанта. Командував ротою, розвідпідрозділом, кулеметною командою. Після поранення – став начальником обозної команди, (заступник з тилового забезпечення. – Ред.).
Після більшовицького жовтневого перевороту восени 1917-го Петро Болбочан з патріотично налаштованих українців організував 1-й Республіканський український піхотний полк. Він увійшов до складу Другої Сердюцької дивізії у Києві. Бойове хрещення полк отримав, придушуючи більшовицьке повстання на заводі «Арсенал» у січні 1918 року. Після захоплення Києва більшовиками прикривав відхід частин армії УНР, воюючи як ар’єргард.
Наприкінці зими 1918-го з розбитих частин УНР створено Запорізький загін, а потім на його базі – Запорізька дивізія. Болбочан став у ній командиром полку. Підрозділ під його орудою відзначився в занятті Полтави і Харкова (березень-квітень 1918). Після успішних дій Запорізька дивізія розгорнута в корпус. Болбочан став командиром 1-ї її дивізії.
Прорив у Крим групи Болбочана став прикладом блискучої військової операції
10 квітня 1918 року, на наступний день після переформування дивізії в корпус, штаб запорожців одержав від військового міністра Олександра Жуковського секретний усний наказ Ради народних міністрів УНР. Згідно з наказом, слід було виділити з корпусу окрему групу на правах дивізії, під командуванням Болбочана. Йому поставлено стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, захопити Кримський півострів, зокрема місто Севастополь, які були під контролем червоних. Кінцевою метою операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планували ввести до складу збройних сил УНР. Групі Болбочана ставилося і завдання захопити військове обладнання та майно кримських портів.
Ситуація ускладнилася тим, що відповідно до Брестської мирної угоди на територію України увійшли німецькі частини, у яких, зрозуміло, були свої інтереси, які не враховували прагнення України.
Тому рахунок йшов не на дні – на години.
До складу Кримської групи Болбочана увійшли 2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірський артилерійський дивізіон, три польові й одна гаубична батареї, бронеавтомобільний дивізіон і два бронепоїзди.
Ще одна група Запорізького корпусу мала виступити у напрямку Лозова-Слов’янськ для звільнення від більшовицьких частин Донбасу.
Прорив у Крим групи Болбочана став прикладом блискучої військової операції. Він ухвалив несподіване рішення – штурмувати укріплення, які звели більшовики, одразу, не очікуючи підходу важкої артилерії, на чому наполягав командир німецької дивізії.
Вночі 22 квітня перша сотня 2-го Запорізького полку на мотодрезинах швидко переїхала замінований Чонгарський міст і знешкодила вибухівку.
Керував операцією командир першої сотні Запорізького полку Петро Зілинський-Содоль. Для відчайдушного кидка він відібрав 20 козаків, озброєних ручними кулеметами. За ним повним ходом рухалися два бронепоїзди під командуванням Семена Лощенка і Павла Шадрука.
Німецьке командування висунуло ультиматум Болбочану з вимогою здати зброю і покинути Крим
На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепоїздів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту. У цей час група Зілинського висадилася на кримський берег, закидавши артилеристів ручними гранатами. Бронепоїзди кулеметно-гарматним вогнем підтримали атаку. Піхота вибила більшовиків з окопів. З групи Зілинського не загинув жоден козак!
Незабаром через міст перейшов 2-й полк, який тут же зайняв залишені позиції.
Під час наступу взяті Джанкой, Сімферополь, Бахчисарай. Але тут в справу втрутилася політика.
Німецьке командування висунуло ультиматум Болбочану з вимогою здати зброю і покинути Крим на правах інтернованих частин. Керівництво УНР зайняло досить дивну, м’яко кажучи, позицію, заявивши, що «ніяких завдань по захопленню Криму не ставило», а за умовами Брестського миру Крим не належав до юрисдикції України. Гетьманом став Скоропадський, який орієнтувався у всіх питаннях на німецьке командування.
Болбочан змушено відступив – так блискуча військова перемога обернулася політичною поразкою.
У червні 1918 року почався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили для оборони російсько-українського кордону на північ від Слов’янська. Три місяці запорожці вели виснажливі бої з більшовиками. 5 листопада 1918 Болбочан отримав звання полковника армії Української Держави.
У кінці 1918 – початку 1919 року стан УНР був критичним.
Хлібороби-демократи розробили план відсторонення Директорії від влади. Він полягав у тому, щоб за допомогою двох найбоєздатніших з’єднань української армії – Запорізького корпусу полковника Болбочана та Корпусу Українських січових стрільців полковника Коновальця – встановити на Україні військову диктатуру.
Але цього не сталося. Петра Болбочана було звинувачено у змові проти головного отамана Петлюри, заарештовано і розстріляно 28 червня 1919-го.
