Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Напередодні Дня територіальної оборони України відразу ж у кількох місцях Харківщини відбулися чергові практичні заняття з воїнами підрозділів окремої бригади тероборони.
Так, в обласному центрі до навчання захисників України долучили дев’ять воїнів окремої механізованої бригади імені Івана Сірка.
— Розвідники, армійські медики та артилеристи з бойової частини поділилися з нами неоціненними знаннями, — каже командир бригади ТрО підполковник Андрій Бородін. — Заняття цього разу організоване на чотирьох навчальних місяцях, і результати є очевидними.
За словами командування бригади, в інших населених пунктах заняття теж проведені на висоті. Зокрема хлопці й дівчата спробували, хто з них влучніше стріляє в електронному тирі, вміє надавати меддопомогу в польових умовах, продемонстрували навички й уміння на тактичному полі.
Наприкінці практичних занять десятки офіцерів, сержантів і солдатів отримали грамоти й подяки від командувача військ Оперативного командування «Схід», військового комісара Харківського облвійськкомату й голови ОДА.
— У нас подвійне свято, адже День територіальної оборони України збігся з другим днем народження бригади ТрО, — пояснює комбриг підполковник Андрій Бородін. — Військова частина складається виключно з патріотів. Тому мотивація у них висока, що сприяє кращому засвоєнню військової справи.
Мотивацію бійців Харківської окремої бригади тероборони — найкращої серед колективів ТрО ОК «Схід» за підсумками минулого року вивчав кореспондент АрміяInform.
Без п’яти хвилин кандидат медичних наук
Начальник медпункту лейтенант медслужби резерву Марина Дяченко пішла до армії за прикладом батька.
До червня 2019-го, коли Марина стала воїном-резервістом ЗС України, вона як волонтер періодично виїжджала на Донбас. Адже всіляко намагалася хоч чимось допомогти нашим воїнам вибороти перемогу.
— Якщо коротко, то робила те, що підказувало серце патріота, — пригадує Марина. — Як професійний лікар ділилася із санінструкторами й бойовими медиками знаннями. Коли ми з волонтерами везли на передову теплі речі, обов’язково брала для бійців медпрепарати, антисептики, бинти. На жаль, через малий вік дитини я не могла перебувати в окопах разом із захисниками. Тому в перші роки війни тільки в такий спосіб турбувалася про наших воїнів.
Для молодої дівчини прикладом самовідданості був її батько — учасник АТО капітан медичної служби запасу Сергій Усенко. Він пішов у військо у 2015-му під час чергової хвилі мобілізації, добровільно залишивши викладацьку посаду в одному з престижних медичних вишів Харкова.
— Уже понад рік з гордістю ношу військовий однострій і займаюся медзабезпеченням бригади, — каже офіцер резерву. — Моя нинішня посада складна й відповідальна. Організовую заняття з бойової медицини, отримую майно, стежу за станом здоров’я бійців. Адже військові медики й у резерві — військові медики. Буває, тону в різних документах чи службових питаннях. Та поступово набуваю певних навичок, стаю сильнішою щодо труднощів.
До речі, Марина — без п’яти хвилин кандидат медичних наук.
— Тематика моєї дисертації стосується лікування дитячих хвороб. Писати її не заважала робота з медичного забезпечення бригади. Я вмію правильно планувати час і тому все встигаю. За два місяці здобуду науковий ступінь і, можливо, наступна — докторська дисертація — стосуватиметься вже військової тематики, — ділиться планами лейтенант медслужби резерву Марина Дяченко.
А стрілець іншого підрозділу ТрО солдат резерву Сергій Яковенко в цивільному житті працює кондуктором громадського транспорту.
— Мені 28 років і через об’єктивні причини поки не можу піти на дійсну військову службу, щоб бути повноправним військовим. Тому два тижні тому знайшов цьому альтернативу та став воїном-резервістом. Ще навіть не встиг отримати однострій, але це мої перші заняття зі зброєю. Дуже радий, що можу в таких спосіб приносити користь державі.
До підрозділу тероборони Сергія запросив його друг — Валентин. Останній уже майже рік служить у резерві та серед друзів проводить своєрідну рекламу цікавого військового життя.
— Я ще не досяг висот професіоналізму, як мої нові армійські товариші, але старатимусь. Скажу чесно: в перший день практичного вишколу не все вийшло. Проте міць холодної зброї я встиг відчути та запам’ятати на все життя. Тому наступного разу ретельно слухатиму інструкторів, які навчать захищати Україну, — додав солдат резерву Сергій Яковенко.
Директор ходить у розвідку
Обов’язки командира розвідувального підрозділу одного з батальйонів ТрО виконує молодший сержант резерву Сергій Пістунов.
Поза військовим парканом Сергій керує невеликим підприємством, де працюють десять осіб. Його ж ділові зв’язки охоплюють майже всю Україну. Потроху бізнес набирає обертів, а разом з цим збільшується й коло працівників підприємства.
— Бути командиром чи просто лідером в армії приблизно те саме, що й у бізнесі, — вважає молодший сержант резерву Сергій Пістунов. — Головне — знати свою роботу, не підводити начальників і поважати підлеглих.
З 2014-го він був армійським волонтером та опікувався бійцями окремої механізованої бригади імені Івана Сірка.
— До осені 2018-го вчився захищати Україну в складі місцевого загону тероборони, а потім підписав контракт про службу в резерві. Мене в цьому морально підтримують дружина Софія й донька Катерина. Остання живе в Америці, але пишається тим, що її батько приносить користь її рідній країні.
Деякі з товаришів Сергія по бізнесу теж серйозно думають про захист України в його підрозділі. Щонайменше двоє з них точно стануть резервістами. Адже нині збирають необхідні документи. Тож коло справжніх патріотів потроху збільшується. Отже, посилюється територіальна оборона України у східному регіоні.
