Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У Конотопі, як і в багатьох інших українських містах, мешкає чимало вродливих дівчат, які мріють про родину, про дітей, про надійне чоловіче плече поруч і про затишну домівку.
Щодо надійного чоловічого плеча, то з цим у Конотопі справа останнім часом покращилася, адже кількість військових, які дислокуються в цьому місті, збільшилася. Тому дедалі частіше конотопське буття прикрашають весілля, на яких суворі хлопці в камуфляжі «здаються» місцевим красуням. А от щодо затишних домівок, то тут перспективи не такі райдужні. Проте це не про військовослужбовців 36-го шляхо-відновлювального полку Державної спеціальної служби транспорту (ДССТ) Міністерства оборони України. В цій частині, як, до речі, і в усій Держспецтрансслужбі, квартирна черга рухається до новосілля дуже жваво.
Так, 1 жовтня 24 родини військових стали новоселами в новому домі, побудованому особовим складом 36-го шляхо-відновлювального полку. Чотириповерховий будинок-красень зведений із застосуванням енергоощадних технологій, має 8 трикімнатних квартир площею 74,25 кв. м, 8 двокімнатних (60,37 кв. м) та 8 однокімнатних (43,47 кв. м). Ордери на нові квартири отримали 13 офіцерів, 10 військовослужбовців служби за контрактом та один працівник військової частини.
Як зазначив голова Адміністрації Держспецтрансслужби генерал-лейтенант Микола Мальков під час вручення ключів від квартир, «активне будівництво житла в Держспецтрансслужбі триває з 2006 року. Будинки, гуртожитки, казарми будували „з нуля“ або ж реконструювали у Дніпрі, Новомосковську, Конотопі, Чернігові, Харкові, Ужгороді, Чопі, Червонограді та Києві. Всього за 14 років в експлуатацію здано 18 гуртожитків загальною кількістю 168 кімнат на 494 ліжко-місця для військовослужбовців за контрактом та 27 житлових будинків, в яких понад 1000 сімей отримали власне житло».
Що ж до 36-го шляхо-відновлювального полку ДССТ, то це вже четвертий багатоповерховий будинок, збудований власними силами військовослужбовців у Конотопі. Загалом 158 сімей військовослужбовців полку отримали нові квартири або покращили свої житлові умови.
Наприкінці урочистостей я завітав до щасливих новоселів — родини капітана Антона Гежея. Він — командир будівельно-відновлюваної роти, учасник бойових дій — із захопленням розповідає про власне нове помешкання.
— Для військового надважливо, щоб тил був надійним. Якщо в родині все гаразд, то й на службі буде все нормально… Трикімнатна квартира, індивідуальне електроопалення, світлі просторі кімнати… Що ще потрібно, щоб бути спокійним за свій «тил»? — говорить капітан Гежей.
А поки дружина Ольга накривала на стіл, їхній син Сашко повів мене до своєї кімнати. До речі, Сашко навчається в спеціалізованому класі з військово-патріотичним ухилом, тому на святі був у військовому однострої. Сашко ґрунтовно продумав майбутню обстановку своєї кімнати, навіть шпалери клеїли лише після його «погодження».
Зрозуміло, що для будь-якої родини отримання власної оселі — подія знакова, тому всі перебували у піднесеному стані. Проте я хотів усе ж знайти особу з критичним поглядом, яка б розповіла мені не тільки про радісну подію, а передусім про недоліки, які, як відомо, є завжди. А хто традиційно є головним критиком зятя? Звісно, теща. Тому йдемо з пані Валентиною на кухню і змовницьки запитую: «Як вам зять?»
— Кращого не треба, — не задумуючись, відповідає пані Валентина. — Уважний, роботящий, турботливий і, головне, надійний.
Розповіла мені пані Валентина і історію родини Гежей. Як з’ясувалось, познайомилися Антон з Ольгою завдяки… собакам. Щоранку вони вигулювали своїх чотирилапих улюбленців. Згодом такі ранкові зустрічі переросли в знайомство і врешті-решт у кохання. Тепер у родини Гежеїв ще й дві собаки.
— Коли я розповіла у себе на роботі, що донька з зятем отримали квартиру, то колеги не повірили. «Невже таке ще буває?» — перепитували вони, — говорить пані Валентина. — Виявляється буває, і я з цього дуже рада. Адже до цього дітям доводилося винаймати житло, а це, самі розумієте, неабияк «б’є» по сімейному бюджету.
Що ж, відтепер родина капітана Гежея, як і ще 23 родини «спецтрансівців», має власну оселю. А це неабияк сприятиме успіхам на службі. До речі, 36-й шляхо-відновлювальний полк ДССТ майже повністю укомплектований «контрактниками», і служба в цій частині вважається досить престижною. І реальна перспектива отримання власного житла цьому неабияк сприяє.
— Станом на сьогодні в Держспецтрансслужбі близько 87 відсотків особового складу забезпечені власним житлом, — говорить головний інженер — заступник голови Адміністрації ДССТ полковник Олександр Ціховський. — Тому й укомплектованість наших підрозділів майже максимальна.
На моє запитання, коли ж всі сто відсотків «спецтрансівців» будуть забезпечені житлом, полковник Ціховський відповів, що цей результат недосяжний…
— Життя триває, люди звільняються, на їхні місця приходять інші, яких ми маємо забезпечити житлом. У родинах, які вже отримали квартири, народжуються діти, і вони потребують поліпшення житлових умов. Тому маєте розуміти, що досягнути в цьому питанні стовідсоткового результату неможливо. Та й справа не в цифрах, а головне, щоб наші військові, перебуваючи на службі, знали, що на них чекає родина у власній оселі. І це найголовніше! — підсумував полковник Ціховський.
Фото Олега Феценця
