Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Молодший лейтенант Любов Плаксюк мріяла про військову кар’єру ще під час навчання у школі. Але її відмовили. І після закінчення школи вона попрямувала здобувати фах вчителя історії та права, за яким працювала на Житомирщині. Події на Сході України переконали Любов Плаксюк таки переглянути свою життєву стезю. Нині вона — командир взводу управління самохідного артдивізіону «Гіацинтів-С» артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України.
Любов Плаксюк підписала контракт у 2016-му.
— Мені запропонували посаду радіотелефоніста в 14-му батальйоні територіальної оборони «Черкаси». За кілька місяців стала командиром відділення. Згодом потрапила до артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, — розповіла офіцер.
Вона була командиром відділення зв’язку, командиром відділення управління, виконувала обов’язки офіцера-психолога одного із самохідних дивізіонів артилерійської бригади. На початку листопада 2016-го потрапила в район проведення АТО. За словами Любові Плаксюк, у неї було відчуття, що їде саме туди, куди потрібно.
— Моя перша ротація проходила у бліндажах. Аскетизм побутових умов аж ніяк не злякав. Доводилось обживатися на нових місцях по-домашньому. Утеплили стіни, оздобили дитячими малюнками, побудували невеличку кухню. На кожній позиції був зі мною Державний Прапор, — пригадала артилеристка.
Її знайомство з артилерійськими установками розпочалося зі 152-мм дивізійної самохідної гаубиці 2С19 «Мста-С».
— Коли побачила «Гіацинти-С» і вперше проїхалася на машині, то відчувала гуркіт мотора, від якого перехопило подих. Зрозуміла, що це моє. Придивилася до роботи номерів розрахунку, прочитала кілька книжок з артилерії. Поступово вивчила конструкцію самохідної артилерійської гармати 152-мм калібру та зробила дебютний постріл з неї на полігоні в Гончарівському на Чернігівщині, — розповіла Любов Плаксюк.
Вона продовжує вивчати різні види артилерійського озброєння та працює над підвищенням результативності стрільби, натхненно прокладає маршрути для маршів у десятки кілометрів, розробляє цікаві завдання для розрахунків. Любов Плаксюк навіть проводила тренування особового складу як командир батареї.
За час служби навчилась миттєво реагувати на зміну обстановки, оперативно ухвалювати правильні рішення, швидко рахувати установки для стрільби, вираховувати поправки для ведення вогню.
— Якщо потрібно ціль «подавити», аби вона не змогла працювати, достатньо потрапити снарядом від гармати «Гіацинт-С» у радіусі 50 метрів. Якщо ж стоїть завдання знищити її, тоді потрібне точніше влучання. А якщо отримуєш під час навчань завдання «заборона дії», то достатньо стріляти в район розташування цілі. Артилерія — дуже складна наука, але від цього й цікавіше її опановувати. Самопідготовка ніколи не зупиняється, — пояснила офіцер.
Про артилерійські системи, повну та скорочену підготовку, пристрілювання цілі, перенесення вогню від реперів співрозмовниця може розповідати багато.
Родина підтримує вибір Любові. 6-річний син відає, де служить матуся й кого захищає. Він у такому юному віці знає, що свого часу і сам поповнить армійські лави. Пишаються Любов’ю Плаксюк і городяни рідної Баранівки, що на Житомирщині. Торік артилеристка отримала відзнаку «Людина року – 2019» у номінації «Охорона та оборона».
За час служби Любов Плаксюк переконалась: щоб стати артилеристом, передусім потрібно мати велике бажання.
— А ще — мати сталевий стрижень усередині. Якщо ти як командир ухвалюєш рішення, то маєш нести за нього відповідальність. Особовий склад без твого рішення нічого не зробить. Якщо ж командир уникатиме ухвалення рішень, то за ним просто ніхто не піде. Наодинці артилерист нічого не зможе зробити. Успішність виконання поставлених завдань напряму залежить від злагодженості роботи номерів обслуги, — додала командир взводу.
Молодший лейтенант Любов Плаксюк мріє очолити єдиний у ЗСУ дивізіон «Гіацинтів-С». Вона щодня продовжує вдосконалювати професійні навички, збагачує «кейс» знань. І вважає себе щасливою, бо з радістю йде на службу і з не меншим задоволенням проводить час з родиною.
Фото – Олег Калашніков
