Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Торік АрміяInform розповідала, як відбувались міжнародні навчання Combined Resolve у 2019-му.
Днями нашому кореспондентові вдалося поспілкуватись із українськими військовослужбовцями, які брали участь вже в цьогорічних навчаннях або висвітлювали їх для військових ЗМІ.
Що найбільше здивувало американських військових в діях українських колег? Як долався мовний бар’єр? Та чи дотримувалися карантинних заходів на навчаннях? На ці та інші запитання шукайте відповіді в матеріалі.
«З 10-ї вечора до 2-ї години ночі під світлом ліхтариків умудрялися майже повністю розібрати машину, а потім зібрати»
– Командир американської бригади, яка брала участь у навчаннях, на брифінгу зробив акцент на тому, що українські військові щодня воюють з Російською Федерацією, тому в них є досвід, і це їх відрізняє від армії США. І що на навчаннях ми маємо цим досвідом обмінятися. Потім ми це чули і від інших американських командирів, – розповідає командир роти окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу старший лейтенант із позивним «Несквік».
За його словами, американці були дуже здивованими тим, що українські військові самостійно відремонтували БМП у польових умовах.
– Підбиваючи підсумки, американці виділяли той факт, що в нас добре налагоджене технічне забезпечення. Бо в американців, якщо машина виходить з ладу, вона зупиняється, і її екіпаж перебуває біля неї, доки не прибудуть ремонтні підрозділи. У нас на цих навчаннях, якщо БМП виходила з ладу, наприклад, лопався патрубок, – ми з 10-ї вечора до 2-ї години ночі під світлом ліхтариків умудрялися майже повністю розібрати машину, потім зібрати, щоб на ранок вона була в строю, – згадує офіцер.
За його словами, коли були потрібні якісь ключі, яких в українців не було з собою, то американці ділилися своїми.
– Разом з іноземними підрозділами ми взаємодіяли, наприклад, щодо блокування доріг: наші БМП блокували, а поруч з нами перебували спецпризначенці з Естонії, які вели коригування вогню артилерії, вели спостереження. Ми теж допомагали: коли в «противника» заводився Т-64 радянського зразка, то ми за звуком двигуна чули, де він, і одразу доповідали в штаб. Там дивувались: як ви дізнались? Ми казали, що за звуком мотору визначали цю модель танка.
«Несквік» розповідає, коли ставали на нічліг, то українські солдати разом з американськими зв’язували між собою всі пончо та дощовики, щоб зробити накриття. Ночували українці з американцями разом в одних машинах.
«В американському батальйоні були військові, які знали українську мову»
– В американців у кожній машині встановлений спеціальний GPS-трекер, завдяки якому командир підрозділу бачить, де його техніка перебуває, де вона їде, і постійно має з нею супутниковий зв’язок. У наших БМП такого немає. Тому мені доводилося командиру взводу на карті все показувати і, бажано, ще й особисто поїхати та проконтролювати район, де треба виконати певне завдання, – ділиться враженнями старший лейтенант.
Він зазначає, що завданням цих навчань було не стільки навчити підрозділи, скільки навчити штаб діяти в екстремальних умовах.
– Було багато ввідних. Ось, до прикладу, ситуація, коли в тебе ніби все виходить, а посередники, які залучені до навчань, спеціально виводять з ладу техніку, кажуть, що твої люди умовно знищені, і твої командирські плани постійно «сипляться», постійно змінюється завдання. І все це, щоб перевірити, як ти діятимеш в екстремальних ситуаціях, – розповідає «Несквік».
Я запитав у нього, як долали мовний бар`єр на навчаннях.
– В американському батальйоні було осіб п’ять, які знали українську мову. Але щоб спростити систему управління, нам дали американське розвідвідділення з «Хамером», з радіостанцією та екраном, щоб я, як командир, володів ситуацією і знав, де хто перебуває.
Наш офіцер відзначив, що в українській армії майже всім керують офіцери. У американців навпаки – велика роль приділяється сержантському корпусу.
Насамкінець я поцікавився в офіцера управління зв’язків з громадськістю ЗСУ, чи дотримувались карантинних вимог на навчаннях.
– Цього року було трішки по-іншому, бо коронавірус вніс корективи: дуже багато обмежень у спілкуванні і пересуванні. Спочатку нас розмістили в окремій ізольованій зоні в наметах. Провели одразу тестування на коронавірус, і декілька днів ми чекали попередніх результатів. А тоді нас вже переселили в містечко, де жили всі учасники навчань. Але містечко було велике, тому ротаційні підрозділи не перетинались з рештою військовослужбовців. У магазини, які були на базі, не дозволяли спочатку виходити через карантинні обмеження. А коли минув період обсервації – 14 днів – тоді інтенсивніше почалися комунікації між підрозділами, – розповів офіцер управління зв’язків із громадськістю ЗСУ підполковник Павло Ковальчук.
Фото – з Facebook-сторінки окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу
