Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Олександр Бойко – один із курсантів Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, які трагічно загинули в авіатрощі під Чугуєвом. Йому дуже подобалося навчатися у військовому виші, він мріяв стати досвідченим пілотом і захищати від ворога небо України.
Саша родом з села Богданівка, що на Сумщині. Тут він ходив у початкову школу, привчався до праці й уперше почав мріяти про авіацію.
Хлопчина ріс у багатодітній родині (п’ятеро дітей). І був опорою для мами, яка покладала на нього великі сподівання. Про нього говорять як про чудового друга й наставника для молодших братів і сестер. Саша був працьовитою, спокійною і життєрадісною дитиною. Сусіди згадують його лише теплими словами: «Дуже хороший, гарний хлопчик, завжди допомагав мамі, привітний і ввічливий».
Перша вчителька Саші Тетяна Махлаєва розповідає:
«Він змалку мріяв стати військовим льотчиком. Його дитячі малюнки, відповіді на уроках, речення, які він складав – все було про небо, про літаки. Він читав дуже багато книг про пілотів, у нього це була заповітна мрія і він її здійснив.
У Шосткинському ліцеї-інтернаті, де загиблий юнак навчався з 5 до 11 класу, облаштували траурний куточок. Перед світлиною хлопчини – лампадка й квіти. А ще дитячий погляд Сашка в курсантському пікселі випромінює спокійну впевненість у собі, в своїх силах.
– Тихенький, спокійний, але наполегливий і працьовитий. Був гарним спортсменом і дуже захоплювався футболом. Мав багато грамот і подяк як за успіхи в навчанні, так і за перемоги на міських, обласних змаганнях з футболу. Разом із класом ми часто подорожували, влаштовували туристичні походи. Сашко був чудовим товаришем, не любив хизуватись, але допомагав багатьом однокласникам, бо був просто справжнім надійним другом. А коли у 10 класі я опитувала дітей, хто ким бажає стати, він сказав: хоче вступати саме до Харкова і стати пілотом. Це була його мрія і він впевнено йшов до неї, – згадує класна керівниця Валентина Дудукова.
– У старших класах він твердо вирішив стати льотчиком, – розповідає директор Шосткинського ліцею-інтернату спортивного профілю Валерій Захарченко. – Щобільше, йому було з кого брати приклад. Його рідна Богданівка межує з Ображіївкою, батьківщиною тричі героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. Він там бував, і в музеї в Шостці. Хлопчик дуже добре опановував математичні знання й мав хорошу пам’ять, працював над собою, розвивався фізично і гарно вчився. Бо у нього була мрія…
Куточок пам’яті про 19-річного Олександра згодом займе почесне місце у шкільному музеї як спомин для всіх, хто знав цю чудову дитину, яка самотужки здійснила дорослу мрію про небо і літаки…
Вічна пам’ять!
Безсмертя світлій душі!
