У Маневицькому районному суді Волинської області винесли вирок адміністратору популярної Viber-спільноти, який протягом майже року інформував тисячі підписників про місця проведення…
Липень 2014 року. Після бойового злагодження військовослужбовці 3-го батальйону територіальної оборони Львівщини «Воля» вирушають на схід. Перед відправкою захисники отримують свою першу польову бібліотеку, ідею збору якої запропонував у травні відомий письменник та журналіст Тимур Литовченко. До його проєкту «Військовим бібліотекам — українські книжки» долучилися колеги-письменники та просто небайдужі люди, а книжками самого письменника потім зачитувалися «кіборги» Донецького аеропорту. Також Тимур Іванович є автором відомо шеврону «Легіон НАТО».
Із депресії виходив творчими методами
Навесні 2014 року Тимур Литовченко залишився не тільки без роботи, а й був прикутим до ліжка після трьох операцій на ногах з інвалідністю І групи. Із широким світом його пов’язував лише інтернет, а через цей канал зв’язку надходили новини одна гірше іншої. Усе це неабияк засмучувало письменника та журналіста.
− Я звик виходити зі стану депресії творчими методами. Просто цього разу пішов не надто властивим мені шляхом: не написав фантастичне оповідання на тему, припустимо «Як козаки Крим повернули», а взяв один із малюнків Васі Ложкіна, трошки доопрацював його та й вивісив у Фейсбук.
І сталося неочікуване − принаймні для мене: малюнок «Котобандерівці» розлетівся мережею несподівано широко. Зокрема, користувачі соцмереж почали ставити його замість аватарок. Тоді мій настрій різко змінився на позитивний. Зрештою, біс із тими ногами: доки працюють руки й голова − я не здамся,− розповів Тимур Литовченко.
Менш ніж за тиждень його колежанка по журналістському цеху започаткувала волонтерський проєкт допомоги армійцям. Спочатку вона попросила допомогти розкрутити фейсбучну сторінку проєкту. Згодом запропонувала стати редактором цієї сторінки, бо сама не завжди мала час і можливості робити це. Оскільки відтепер Тимур Іванович буквально жив поруч із комп’ютером, то радо погодився.
− Ідея зайнятися збиранням книжок для фронту виникла зовсім не на порожньому місці. З одного боку, мої друзі під’юджували: мовляв, у тебе такі чудові історичні романи про козацьку добу − от якби їх хлопці на фронті почитали!.. З іншого боку, надходили сигнали з району проведення АТО: бійцям на «передку» нема чим зайнятись у вільний час. От, хто би книжок до окопів підкинув, − пояснив Тимур Литовченко.
Перша польова бібліотека
На той час за плечима Тимура Івановича був певний досвід збирання книг із благодійною метою. Приблизно з 2000 року в складі різних груп письменників він відвідував військові частини й училища України по лінії Центру «Свобода слова» та Національної спілки письменників України. Не враховуючи збирання книг і журналів для в’язничних бібліотек, у 2007 році у рамках акції «Українські письменники − українським тюрмам» разом із іншими майстрами красного слова відвідав знаний Лук’янівський СІЗО. У січні 2014 року через знайомих, які брали участь у Революції Гідності, передав пів сотні примірників своїх книг у Бібліотеку Євромайдану.
Отак на волонтерській ФБ-сторінці у травні 2014 року почав діяти окремий проєкт «Військовим бібліотекам − українські книжки», керований вже безпосередньо Тимуром Литовченком. Збирали книги, як-то кажуть, усім миром. Перші 40 книжок Тимур Іванович передав армійцям від себе: «Останній із струльдбругів» та авторську збірку «Апокаліпсис по-київськи». Сергій Синюк, член Національної спілки письменників, побачивши оголошення про збір книжок, теж долучився.
− Сергій Синюк передав армійцям тематичні книжки, у яких містився досвід перемог. Приміром, книжки Петра Кралюка. В одній з них містилась біографія одного з найвидатніших українських полководців − гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. А в романі «Реліквія» розповідалось про батька та сина, князів Острозьких: Костянтина Івановича, який здобув 90 перемог, і його сина Костянтина-Василя, який не любив воювати, але, попри це, здобув першу перемогу українців в інформаційній війні. Неоціненний досвід у нинішніх умовах, − пригадав Тимур Литовченко.
Надалі робота книжкового проєкту зазнала деяких корекцій. Із книг незмінною популярністю користувалися молитовники. Також ініціатор збору книжок визначив нові напрями діяльності, як-от збирання книг для комплектації бібліотек шпиталів, де лікували поранених атовців, та військових частин і вишів, де готували поповнення лав силовиків.
Згодом проєкт допоміг у зборі книг для громадської бібліотеки, яку зорганізували ветерани АТО в Енергодарі.
Випадково створив «легіон НАТО»
Розповів письменник і про курйозний випадок, який мав несподівані для нього наслідки. Після того, як у січні 2015 року провалилися плани росіян взяти в оточення наших армійців у районі Дебальцевого, Володимир Путін заявив, що замість українців там воює якийсь міфічний «легіон НАТО».
− Я лише хотів потролити головнокомандувача ворожих військ. Трохи доопрацював один із шевронів авторства відомого художника Андрія Єрмоленка. Результатом моїх старань став жартівливий ескіз того ж міфічного «легіону НАТО». Вкинув малюнок у Фейсбук і люди з неочікуваним ентузіазмом поширили його. Більш того, створений жартома шеврон почали реально виготовляти для фронту. Причому не тільки в авторській жовто-блакитній кольористиці, а й і в жовто-чорній, про яку я якось навіть не подумав, та з натовською емблемою у стандартних кольорах. Отак «легіон НАТО» і з’явився. Це ніхто інший, як звитяжні українці, − сказав Литовченко.
Як за книжками Литовченка вчили українську мову
Сплив час. Оговтавшись від перенесених операцій і навчившись ходити на милицях, Тимур Литовченко опинився на Львівському книжковому форумі.
Від літературної фантастики він тимчасово відійшов, аби зосередитися переважно на історичному жанрі. Під час однієї із зустрічей із колегами Тимур Іванович розговорився із Славком, який був пов’язаний з тренуваннями українського спецназу.
− Тимуре, а ти знаєш, що тобі за роман «Орлі, син Орлика» треба пам’ятника поставити?!
− І з якого це дива?..
У відповідь письменник почув наступне:
− Я ж маю цю твою книгу з автографом. Тож дав її моїм хлопцям почитати на передову. Звісно, за умови повернення − бо все ж таки з автографом. Вони абсолютно російськомовні хлопці. Були. Але їх дуже зацікавила постать Григорія Орлика, коли я розповів їм про твою книгу. І мало того, що вони вивчили українську, щоб роман прочитати, то тепер виключно українською і спілкуються! А все завдяки твоєму роману. Тож на твоєму рахунку − українізація нашого спецназу, з чим і вітаю!
Далі Славко назвав позивний командира згадуваного підрозділу спецназу й «кіборга», слава якого гримить на всю Україну. І слава підрозділу, яким командує «кіборг», гримить не менше, ніж позивний їхнього командира.
− Сказати, що я був ошелешений, − це не сказати нічого. Я мало не розплакався. Славко побожився, що ця історія є чистою правдою. Українська історія для багатьох українців, на превеликий жаль, є terra incognita. Ми з дружиною Оленою, яка стала моєю співавторкою з 2011 року, дізнаємося дуже багато цікавих речей про життя й діяльність таких видатних персонажів, як гетьманич Григорій Орлик (він же − французький маршал Григор Орлі де Лазіскі), гетьман Дмитро Вишневецький на прізвисько «Байда», генеральний писар Юрій Немирич тощо. Й намагаємось донести щире захоплення цими людьми до читачів. Якщо хтось заговорив українською, прочитавши бодай одну нашу книгу, це означає, що і я сам, і ми з Оленою удвох за життя вже недарма забруднили купу паперу всякими різними словами. І хоча попереду ще чимало труднощів, вірю: попри все, остаточна перемога буде за нами, − підсумував Тимур Іванович.
Фото – з особистого архіву Тимура Литовченка
