Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Французький співак Поль Манандіз, який знав Героя України Василя Сліпака, 5 років тому оселився в Києві. Чому він так вчинив та чому присвятив себе Україні, читайте в ексклюзивному інтерв’ю, яке він дав кореспонденту АрміяInform.
Пане Поль, як ви подружилися з Василем Сліпаком? Згадайте, будь ласка, вашу першу зустріч.
Вперше я зустрів Василя на вечірці в опері в Парижі. Я за консерваторською освітою ліричний тенор, а він – контртенор. Але з роками в декотрих співаків міняються тембр і діапазон. Я тепер баритон з діапазоном ліричного тенору. А Василь з часом набув тембр бас-баритон. Тому так потужно звучала арія Тореадора в його виконанні. Я був сильно вражений, коли вперше почув голос Василя. А коли ми почали спілкуватися, відчували себе, немов брати. Це було за кілька місяців до Майдану, і в тій зустрічі нас поєднала музика. А зрештою я закохався в Україну.
Коли почався Майдан, ми зустрілися з Василем, щоб обговорити ситуацію в Україні. Мене вразило, як Василь з оперного французького співака перетворився на сильного воїна, справжнього українського козака. Гадаю, вже тоді для себе він вирішив, що захищатиме свою Батьківщину до останнього подиху. З розмов з Василем я побачив і зрозумів, що таке український патріотизм. Мені це припало до душі, адже це ті самі ідеї, яких я дотримуююсь все своє свідоме життя. Потім ми листувалися зі Сліпаком у Facebook. Він пішов добровольцем на війну. І все..
Чому Ви переїхали жити до Києва? Як стали волонтером? На Вас вплинуло спілкування зі Сліпаком чи були інші причини?
– Так сталось, що я закохався в українку Олену. І коли вона не змогла жити зі мною в Парижі, заради нашого кохання переїхав до Києва. А згодом зрозумів, що потрапив додому. Невдовзі ми одружилися. Пісня «Зацілую», присвячена нашому коханню, одразу стала справжнім хітом в Україні. Під неї одружуються молодята, роблять відео, і навіть сьогодні шанувальники надіслали мені відео свого весілля під цю пісню.
А щодо волонтерства, то мушу сказати, що передусім я співак. З гуманітарними ідеалами. Я не волонтер, я – патріот. Відчуваю себе українцем. Я є українець із французьким серцем! Коли бачу труднощі, які постають перед моїми побратимами і сестрами, я прагну змінити негатив на позитив. Тому що в ситуації війни треба допомагати одне одному. Як кажуть захисники: «Якщо не ми, то хто?». Так думав Василь, і своєю жертвою він показав, що насправді означають слова «Слава Україні!».
На чому наразі концентруєте свої зусилля?
Я перший француз в історії України, який співає українською та зробив музичний альбом українською мовою. Його назва: «Мійрай». Це не метафора, тому що я бачу Україну, звичайно, без війни, справжнім раєм. Я можу так сказати, тому, що побував у багатьох куточках світу. Я думаю, що українцям варто це усвідомлювати.
Хоча здебільшого моє амплуа лірично-романтичне, але ще з консерваторії я також захоплююсь попроком, і саме тепер я працюю над трьома альбомами в цьому стилі: українським, французьким і, що для мене особливо важливо, над рок-версією альбому пісень вояків УПА.
Це справді цікаво. Яка українська пісня стала першою у Вашому творчому доробку?
Першою була «Ніч яка місячна». Потім мене вразила колискова «Люляй, люляй, мій синочку». Наступна – «Вирушали хлопці». Я присвятив її Василеві Сліпаку.
Взагалі в Україні я мав три концертні тури, і перший був з Ніною Матвієнко, Вона відкрила для мене багатство скарбниці українських народних пісень.
Чи бували Ви на передовій як волонтер, чи спілкувалися з українськими воїнами?
Я завжди готовий виступати на військових благодійних заходах, підтримувати наших захисників. На Донбасі був у Слов’янську, на Луганщині – у Попасній. На передову мене не пускали, бо іноземець.
Вже цього року дав великий сольний благодійний концерт для родин військових, родин Героїв Небесної Сотні в Дарницькому районі Києва, виступав там і на День Незалежності.
Нещодавно Ви виступили на відкритті пам’ятників українським воїнам у Борисполі. Хто вас запросив і чи підтримуєте ви стосунки з ветеранами АТО?
Підтримую Володимира Фаренюка, ветерана війни, який багато допомагає українським захисникам та їхнім сім’ям. На його запрошення я співав пісню «Лелеки». Цю пісню, присвячену захисникам України, полюбили українці і самі військовослужбовці. Мені розповідали, що слухаючи її, ветерани АТО плакали. Для мене їхня оцінка неймовірна важлива. В ютубі пісня «Лелеки» набрала 300 тис. переглядів. На всіх зустрічах мене просять заспівати саме її.
Знаю, що на самому початку епідемії COVID-19 Ви оперативно закупили 15 тисяч медичних масок і передали їх на фронт для наших воїнів.
Так, насправді про ситуацію на фронті я читаю кожного дня. Я вболіваю за життя наших захисників. І коли я можу чимось допомогти, допомагаю. Ситуація тоді була складною. Після декількох тижнів карантину багато військових все ще не мали масок. Тобто, якщо в батальйоні заражається хоча б один, то може захворіти весь особовий склад. Отже, все було вирішено і виконано швидко. Дай Боже нашим захисникам здоров’я та захисту!
Чимало людей в Україні заявляють, що, мовляв, втомилися від війни. Чи може таке трапитися з Вами?
Власне, від війни «втомилися» всі. Але це не просто війна. Це і втручання агресора, війна за територію, війна культур. Україна виборює свою повну незалежність від Росії. Дякувати Богові, Радянський Союз давно розпався і вже не повернеться. Я твердо переконаний: ніхто не має права красти і захоплювати українські території. Луганськ, Донецьк, Крим – це Україна! Я буду чинити спротив всіма моїми силами разом з українцями. Для мене фраза «Разом до перемоги» – не пусті слова. За 5 років в Україні це стало сенсом мого життя.
Поль, Ви – парижанин, але з турами буваєте в різних куточках України. Що Вас надихає?
Насамперед люди. А також різноманіття і краса. Я назвав свій альбом «Мій рай» тому що, де б я не подорожував, я відкривав для себе щось нове і прекрасне для мене. Здавалося б, у кожного своя уява про красу, але, я думаю, моє бачення – об’єктивне. Коли планую тур, прагну побувати у великих і малих містах, і навіть в селах. Тому що війна триває і на культурному фронті. Українська мова прекрасна і мусить звучати всюди. Якось я навіть співав у клубі, що був закритий останні 18–19 років. Я забув назву села, десь на Волині… Але скажу, що я дуже добре почувався з тим концертом. Тому що козаки живі тоді, коли можуть втілювати в життя свої художні і культурні ідеї. Ці ідеї виростають саме всередині культури.
Однак, аби це зробити, вочевидь, слід ще й добре знати історію України. Чи вивчаєте Ви її?
Звичайно, кожен день я пізнаю щось нове. До речі, багато української історії – у народній пісні.
Чи відчуваєте Ви підтримку з боку політичного істеблішменту нашої країни, адже справа, за яку Ви взялися і так завзято робите, заслуговує на підтримку.
Я не прошу підтримки. Я роблю те, що роблю, тому що така моя справа. Тому, що на війні загинули мої друзі. Тому, що ми обіцяли щось один одному. Тому, що це важливо. Я люблю співати в Україні і саме українською мовою. Я – патріот, тож мої рішення – незалежні. Я – вільна людина, яка дуже сильно любить Україну й українців. Маю мрію поширити українську музику по всьому світу, як світову елітну музику. І я дуже люблю перетворювати мрії на дійсність.
Дякую Вам за бесіду! Зичу успіху у Вашій справі і міцно тисну руку за пісні «Війна» та «Місяць на небі».
