Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
– Це наша святиня і реліквія! Вона вберегла нас від вогню!
І Анатолій Іванович взяв до рук ікону Божої Матері. Не буду виказувати розташування цього взводного пункту. Скажу лише, що ворог закинув до десятка сигнальних ракет, аби підпалити траву і сухостій у районі нашої передової лінії оборони. Він робив це, дочекавшись, коли вітер почне дути у наш бік. Запобігти їхнім діям наші воїни не могли, адже діє домовленість про припинення вогню, і тому палії відкрито і зухвало робили свою справу.
– Коли вогонь почав підходити до нас, ми винесли ікону з бліндажа, щоб вона не згоріла, – продовжив Анатолій Іванович. – І тоді сталось диво – вогонь обійшов наші позиції навколо!
Воїни не знають, як і коли ця ікона потрапила на передову, проте вони переконані в тому, що мають сильний оберіг і благословення.
– Якщо Бог із нами, то хто тоді проти нас? – вигукнув Анатолій Іванович. – Відповідь очевидна. Тому перемога буде за нами!
