Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
З першого погляду це звичайна похідна капличка: великий Державний Прапор України, ікони, свічки, кілька вервечок… Проте воїни одного з батальйонів, якінині тримають нашу оборону неподалік населеного пункту Трьохізбенка, знають: їхня каплиця має кілька надзвичайно сильних реліквій, які вже стали своєрідними оберегами цього підрозділу. Перша з них— це так званий тиновий рушник. Його бійці підрозділу свого часу врятували з хати, що палала через влучання російської міни. Тоді наші хлопці допомагали господарям рятувати майно. Люди поїхали, забравши з собою всі врятовані речі, а от цей рушник залишився лежати на згарищі.
—Він був брудним і некрасивим, — пригадує підполковник Петро Горкуша. — І хату, власне, те, що від неї залишилось,уже залишили господарі. Бійці нашого батальйону часто проходили вулицею повз те, що колись було українською оселею. А мені чомусь в оковпав саме цей предмет. Він ніби лежав і просив порятунку від наслідків отакої «братерської любові».
Офіцер, побачивши, що брудна ряднина має вишитий орнамент, забрав її зі згарища. І лише після того, як рушник кілька разів випрали, стало зрозумілим, що це таке.
—Можна сказати, що цей стародавній український національний оберіг сам знайшов нас, — продовжив Петро Петрович. — І ми віддали йому належну шану, повісивши в нашій маленькій каплиці.
Приблизно така сама доля і вікони Божої Матері. Її солдати механізованого батальйону врятували з будинку, в який влучив російський 152-мм снаряд. Хоча з будинку — то буде голосно сказано, адже після вибуху від оселі залишилася лише одна вціліла стіна, на якій і висіла ця ікона. Ударною хвилею було знищено частину бурштину з якого була вироблена ця святиня, а вогонь від тротилового вибуху дещо обпалив і змінив кольори каменів. Та все ж ікона не втратила для наших воїнів сакральногосенсу, а радше навпаки — стала більш знаковою.
—Я скажу, що ці реліквії дуже цінні для нашого підрозділу, — розповів Петро Петрович.—Але якщо знайдуться їхні справжні господарі, ми повернемо їм ці речій будемо щасливими, що зберегли для наших земляків їхні родинні святині.
А поки що ці обереги надихають наших воїнів боронити Україну та своєю історією вкотре красномовно нагадують усім про те, хто такі окупанти і як вони ставляться до українців, донашої землі й наших святинь.
Фото автора
