У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Вона сидить і розповідає про свій життєвий шлях. Вродлива, синьоока, поставна… Справжня українка з українського Луганська. Звати її Ганна. У своєму попередньому житті, що має назву «ДО», дівчина опанувала спокійну, не пов’язаною із військовою справою професією. Ганна — кандидат філологічних наук, викладала в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Мирна робота, далека від війни, снарядів, однострою тощо. Але у наш спільний дім прийшла війна — і Ганна стала волонтером.
Через свої переконання дівчина змушена була покинути свій дім, улюблену роботу, звичне життя. В її минулому залишилось чимало болючих спогадів: полон близьких друзів; втеча серед зимового холоду від озвірілих бойовиків, які під дією наркотичних речовин почали розстрілювати один одного, — цим скористались наші патріоти, аби втекти з російської катівні. Босоніж, понівечені, у лахмітті ці люди змогли дістатись одного із блокпостів Збройних Сил України. Українські воїни надали утікачам прихисток і допомогу, а також подбали, аби їх доправили у безпечне місце.
Я сидів і намагався не відводити погляду від її очей. Роздумував, що я, офіцер ЗСУ, за свої 31 рік служби не зміг зробити для держави більше, ніж ця молода і вродлива українка. Адже бути патріотом десь у Тернополі чи Києві, у комфортних умовах, далеких від куль снайперів — просто. А от ця дівчина поклала на вівтар свободи України все, що мала в житті, навіть своє майбутнє. І вона не втомилась захищати всіх нас. Саме тому нині від неї до ворога лише кілька сотень метрів. Але тепер у руках дівчини не підручник із української мови, а потужна бойова зброя. І вона не вмовлятиме любити Україну — вона за неї воює.
