Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Мало хто з українців не читав «Енеїди». Але чи багато ми знаємо про самого автора цього безсмертного твору… Отож! Тому сьогодні, у день його народження (9 вересня 1769 р.), варто нагадати про основні віхи життя українського класика
Походив він із зубожілого козацького старшинського роду. Однак свого часу фортуна усміхнулася Котляревським, й вони отримали дворянське звання. Іван із 9 років навчався в Полтавській духовній семінарії, але духовна кар’єра його не приваблювала. Там він почав писати вірші, публікуватися в сатиричному альманаху «Полтавська муха».
Згодом юнак працював канцеляристом, учителював у поміщицьких родинах. Водночас активно цікавився українським фольклором: вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні.
Із 1796 року Котляревський перебував на військовій службі у Сіверському карабінерському полку. Вірогідно, такий поворот долі став наслідком нещасливого кохання: Іван Петрович закохався у 20-річну Марію Семенівну, бідну родичку господаря, у якого працював домашнім вчителем. Утім дівчина вже була обіцяна іншому й мала стати дружиною багатого вдівця.
«Енеїду» з автографом автора дбайливо зберігав в особистій бібліотеці імператор Олександр І. Примірник твору Котляревського мав навіть Наполеон І Бонапарт
В 1794-1796 роках він підготував три перші частини поеми «Енеїда», написаної на сюжет однойменного твору римського поета Публія Вергілія.
Рукописний примірник поеми якимось чином опинився у конотопського поміщика Максима Парпури, який завідував друкарнею медичної колегії в Петербурзі. І вже під час військової служби Іван Петрович дізнався про видання у 1798-му в Петербурзі «Енеїди» коштом свого шанувальника.
Так «Енеїді» судилося стати першим твором в українській літературі, написаним народною мовою, яка тоді усіляко пригнічувалася російським самодержавством. Відтак твори Івана Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови. Іван Огієнко писав про це так:
«Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі… став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів. А в «Наталці-Полтавці» та в «Москалі-Чарівнику» він дуже висміяв ту панівну за його часу мову, якою говорило в Україні середнє й вище панство, поволі обмосковлюючись. Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою – після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо».
Цікавий факт: «Енеїду» з автографом автора дбайливо зберігав у особистій бібліотеці імператор Олександр І, примірник твору мав навіть Наполеон І Бонапарт. Під час військової служби Іван Котляревський брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1807 років, де відзначався хоробрістю та безстрашністю в боях, навіть виконував доручення по дипломатичній лінії. Він познайомився із козаками Задунайської Січі, яких залучав на бік Російської імперії.
В 1808-му він вийшов у відставку в чині капітана. Влаштуватися на іншу службу у літератора вийшло не одразу. Лише в 1810-му став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян у Полтаві, перетворивши його у зразковий навчально-виховний заклад. Після походу Наполеона в Росію Котляревський написав для театру драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й досі не сходять зі сцени.
Іван Петрович активно співпрацював з талановитим актором Михайлом Щепкіним, допомігши викупити його із кріпацтва. Входив до масонської ложі «Любов до істини», де активно обговорювалися реформи царя Олександра І. Також був членом і співавтором програмних документів таємного «Товариства малоросійського». Про це стало відомо під час слідства щодо повстання декабристів, однак для Котляревського все минулося без наслідків.
Помер класик 10 листопада 1838-го в Полтаві. Перед тим відпустив на волю 6 своїх кріпаків та роздав все майно родичам і знайомим. В останню путь його проводжала вся Полтава, а Тарас Шевченко відгукнувся на його спомин віршем «На вічну пам’ять Котляревському»:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!»
У рідній Полтаві на честь Івана Котляревського відкрито пам’ятник, літературно-меморіальний музей і та музей-садибу.
