Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні, коли Україна та світ зі скорботою поминають роковини Бабиного Яру, не можна не згадати й про трагедію євреїв Вінниччини. Адже ще до Бабиного Яру, до 29 вересня, у Вінницькій області було знищено євреїв більше, ніж у Києві того жахливого вересневого дня, – майже 40 тисяч осіб.
– Перші розстріли євреїв Вінниччини відбулися за два місяці до Бабиного Яру, – розповідає директор музею пам’яті жертв Голокосту на Вінниччині Леонід Трахтенберг. – Фактично, знищувати євреїв нацисти почали одразу ж після окупації території області, ще в липні 1941 року. Так, у селі Терешпіль Хмільницького району на очах у місцевого населення в перші ж дні окупації було публічно страчено 30 євреїв-колгоспників. Та набагато більшою трагедією був розстріл 146 найбільш шанованих євреїв Вінниці, що відбувся рівно за два місяці до Бабиного Яру, 29 липня.
Як розповідає історик та дослідник Леонід Трахтенберг, у Вінниці нацисти вчинили дуже хитро й підступно. Вони звернулися до найвідомішого у місті рабина, 80-річного професора філології Елі Кордонського з пропозицією зібрати найавторитетніших євреїв міста, аби створити орган єврейського самоврядування, єврейську громаду. Як розповідає Леонід Михайлович, і сам Елі Кордонський, і інші євреї старшого віку, які пам’ятали німців по 1918 року, навіть уявити не могли, що вони знищуватимуть людей за національною ознакою – всі вони знали німців як прагматичних носіїв порядку й не більше. Отже, авторитетні євреї Вінниці пристали на пропозицію окупаційної влади й зібралися. Спочатку – у незначній кількості. Окупанти це розуміли, й одразу нічого не зробили – вони збирали євреїв тричі, аж поки їх не зійшлося 146 чоловіків та жінок, і вже тоді розстріляли їх на території старого цегельного заводу. Це були вчені, рабини, просто відомі у місті люди – можна сказати, цвіт єврейства Вінниці.
У серпні сорок першого року на Вінниччині було знищено близько 600 євреїв. Наймасовішим став розстріл понад пів тисячі чоловіків, жінок та дітей єврейської національності 27–29 серпня в селі Жабокрич Крижопільського району.
13 вересня нацисти розстріляли понад тисячу єврейських юнаків та дівчат у селі Шерметки (нині – с. Пирогове). Точне місце розстрілу, як і у випадку зі 146-ма євреями Вінниці, так і не встановлене.
16–17 вересня окупанти знищили близько 4 тисяч євреїв у Гайсині. А потім у Вінницю прийшов насправді чорний день. Зранку 19 вересня з Бердичева до Вінниці прибула зондеркоманда, що вже мала досвід масового знищення єврейського населення – у Бердичеві також ще до трагедії Бабиного Яру вона знищила понад 20 тисяч євреїв. У Вінниці кати з зондеркоманди буквально витягали людей з ліжок і звозили у П’ятничанський ліс. Там, у лісі, вони стратили понад 12 тисяч євреїв.
– Замостянських євреїв, тобто євреїв, які мешкали в районі Замостя, розстрілювали в районі ще одного цегельного заводу, на Тяжилові, – продовжує скорботну розповідь керівник музею. – Точне місце розстрілу знову ж таки не встановлено, але відомо, що там було страчено близько 3 тисяч людей.
Загалом за роки окупації нацисти знищили лише в самій Вінниці за різними підрахунками від 25 до 28 тисяч євреїв. Правильним у даному випадку є саме слово «нацисти», адже не варто вішати всіх собак на німців – чимало розстрілів скоїли й інші їхні сателіти, румуни. Втім, у злочинців немає національності: всі вони – нацисти…
Чимало євреїв було знищено й із числа військовополонених. Так, спочатку в Жмеринці, а згодом – у Вінниці діяв табір військовополонених, так званий шталаг № 329. Там гітлерівці виявили із загальної маси полонених і розстріляли 362 військовополонених єврейської національності. Цікавим фактом є те, що заступник коменданта табору навіть жалівся на свого начальника в Берлін, настільки він був вражений фактом розстрілу без суду й слідства.
Чимало євреїв-військовополонених стали підпільниками. Хтось втік із табору, когось не видали товариші по неволі й він вийшов за колючий дріт, як місцевий мешканець, буцімто українець. Загалом понад 300 євреїв Вінниччини діяли у складі партизанських загонів. Іще більше – у підпіллі.
Багато євреїв врятували місцеві мешканці, яких потім назвали праведниками світу. Всього в Україні таких було 2659 осіб, і 18% із них – понад 560 осіб – на території Вінницької області, 47 – у самому обласному центрі.
Розповідаючи про трагедію Голокосту на теренах Вінниччини, не можна не згадати імена істориків, дослідників, завдяки яким ця інформація дійшла до широкого загалу. Серед них – Леонід Трахтенберг, Йосип Фінкельштейн, Фаїна Винокурова, Борис Забарко тощо. Та насамперед слід згадати фронтовика, капітана 2 рангу у відставці Бориса Фельдмана. Це – той, хто повернув із забуття імена понад 30 тисяч знищених євреїв, встановивши всіх їх поіменно.
Про трагедію та подвиг євреїв Вінниччини можна розповідати довго. Так, іменем одного з партизанських командирів Давида Мудрика названо музей ветеранів Другої світової війни в ізраїльському Дімоні. А єврей Володимир Соболєв, курсант Подольського піхотного училища, який потрапив у полоні і втік з нього, став одним із провідних підпільників у Вінниці й був страчений гестапо. Про всіх і не розкажеш у короткому повідомленні. Головне – пам’ятати про ту страшну трагедію 79-річної давнини. Пам’ятати й ніколи не допустити знову.
