Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
Французький співак Поль Манандіз, який знав Героя України Василя Сліпака, 5 років тому оселився в Києві. Чому він так вчинив та чому присвятив себе Україні, читайте в ексклюзивному інтерв’ю, яке він дав кореспонденту АрміяInform.
Пане Поль, як ви подружилися з Василем Сліпаком? Згадайте, будь ласка, вашу першу зустріч.
Вперше я зустрів Василя на вечірці в опері в Парижі. Я за консерваторською освітою ліричний тенор, а він – контртенор. Але з роками в декотрих співаків міняються тембр і діапазон. Я тепер баритон з діапазоном ліричного тенору. А Василь з часом набув тембр бас-баритон. Тому так потужно звучала арія Тореадора в його виконанні. Я був сильно вражений, коли вперше почув голос Василя. А коли ми почали спілкуватися, відчували себе, немов брати. Це було за кілька місяців до Майдану, і в тій зустрічі нас поєднала музика. А зрештою я закохався в Україну.
Коли почався Майдан, ми зустрілися з Василем, щоб обговорити ситуацію в Україні. Мене вразило, як Василь з оперного французького співака перетворився на сильного воїна, справжнього українського козака. Гадаю, вже тоді для себе він вирішив, що захищатиме свою Батьківщину до останнього подиху. З розмов з Василем я побачив і зрозумів, що таке український патріотизм. Мені це припало до душі, адже це ті самі ідеї, яких я дотримуююсь все своє свідоме життя. Потім ми листувалися зі Сліпаком у Facebook. Він пішов добровольцем на війну. І все..
Чому Ви переїхали жити до Києва? Як стали волонтером? На Вас вплинуло спілкування зі Сліпаком чи були інші причини?
– Так сталось, що я закохався в українку Олену. І коли вона не змогла жити зі мною в Парижі, заради нашого кохання переїхав до Києва. А згодом зрозумів, що потрапив додому. Невдовзі ми одружилися. Пісня «Зацілую», присвячена нашому коханню, одразу стала справжнім хітом в Україні. Під неї одружуються молодята, роблять відео, і навіть сьогодні шанувальники надіслали мені відео свого весілля під цю пісню.
А щодо волонтерства, то мушу сказати, що передусім я співак. З гуманітарними ідеалами. Я не волонтер, я – патріот. Відчуваю себе українцем. Я є українець із французьким серцем! Коли бачу труднощі, які постають перед моїми побратимами і сестрами, я прагну змінити негатив на позитив. Тому що в ситуації війни треба допомагати одне одному. Як кажуть захисники: «Якщо не ми, то хто?». Так думав Василь, і своєю жертвою він показав, що насправді означають слова «Слава Україні!».
На чому наразі концентруєте свої зусилля?
Я перший француз в історії України, який співає українською та зробив музичний альбом українською мовою. Його назва: «Мійрай». Це не метафора, тому що я бачу Україну, звичайно, без війни, справжнім раєм. Я можу так сказати, тому, що побував у багатьох куточках світу. Я думаю, що українцям варто це усвідомлювати.
Хоча здебільшого моє амплуа лірично-романтичне, але ще з консерваторії я також захоплююсь попроком, і саме тепер я працюю над трьома альбомами в цьому стилі: українським, французьким і, що для мене особливо важливо, над рок-версією альбому пісень вояків УПА.
Це справді цікаво. Яка українська пісня стала першою у Вашому творчому доробку?
Першою була «Ніч яка місячна». Потім мене вразила колискова «Люляй, люляй, мій синочку». Наступна – «Вирушали хлопці». Я присвятив її Василеві Сліпаку.
Взагалі в Україні я мав три концертні тури, і перший був з Ніною Матвієнко, Вона відкрила для мене багатство скарбниці українських народних пісень.
Чи бували Ви на передовій як волонтер, чи спілкувалися з українськими воїнами?
Я завжди готовий виступати на військових благодійних заходах, підтримувати наших захисників. На Донбасі був у Слов’янську, на Луганщині – у Попасній. На передову мене не пускали, бо іноземець.
Вже цього року дав великий сольний благодійний концерт для родин військових, родин Героїв Небесної Сотні в Дарницькому районі Києва, виступав там і на День Незалежності.
Нещодавно Ви виступили на відкритті пам’ятників українським воїнам у Борисполі. Хто вас запросив і чи підтримуєте ви стосунки з ветеранами АТО?
Підтримую Володимира Фаренюка, ветерана війни, який багато допомагає українським захисникам та їхнім сім’ям. На його запрошення я співав пісню «Лелеки». Цю пісню, присвячену захисникам України, полюбили українці і самі військовослужбовці. Мені розповідали, що слухаючи її, ветерани АТО плакали. Для мене їхня оцінка неймовірна важлива. В ютубі пісня «Лелеки» набрала 300 тис. переглядів. На всіх зустрічах мене просять заспівати саме її.
Знаю, що на самому початку епідемії COVID-19 Ви оперативно закупили 15 тисяч медичних масок і передали їх на фронт для наших воїнів.
Так, насправді про ситуацію на фронті я читаю кожного дня. Я вболіваю за життя наших захисників. І коли я можу чимось допомогти, допомагаю. Ситуація тоді була складною. Після декількох тижнів карантину багато військових все ще не мали масок. Тобто, якщо в батальйоні заражається хоча б один, то може захворіти весь особовий склад. Отже, все було вирішено і виконано швидко. Дай Боже нашим захисникам здоров’я та захисту!
Чимало людей в Україні заявляють, що, мовляв, втомилися від війни. Чи може таке трапитися з Вами?
Власне, від війни «втомилися» всі. Але це не просто війна. Це і втручання агресора, війна за територію, війна культур. Україна виборює свою повну незалежність від Росії. Дякувати Богові, Радянський Союз давно розпався і вже не повернеться. Я твердо переконаний: ніхто не має права красти і захоплювати українські території. Луганськ, Донецьк, Крим – це Україна! Я буду чинити спротив всіма моїми силами разом з українцями. Для мене фраза «Разом до перемоги» – не пусті слова. За 5 років в Україні це стало сенсом мого життя.
Поль, Ви – парижанин, але з турами буваєте в різних куточках України. Що Вас надихає?
Насамперед люди. А також різноманіття і краса. Я назвав свій альбом «Мій рай» тому що, де б я не подорожував, я відкривав для себе щось нове і прекрасне для мене. Здавалося б, у кожного своя уява про красу, але, я думаю, моє бачення – об’єктивне. Коли планую тур, прагну побувати у великих і малих містах, і навіть в селах. Тому що війна триває і на культурному фронті. Українська мова прекрасна і мусить звучати всюди. Якось я навіть співав у клубі, що був закритий останні 18–19 років. Я забув назву села, десь на Волині… Але скажу, що я дуже добре почувався з тим концертом. Тому що козаки живі тоді, коли можуть втілювати в життя свої художні і культурні ідеї. Ці ідеї виростають саме всередині культури.
Однак, аби це зробити, вочевидь, слід ще й добре знати історію України. Чи вивчаєте Ви її?
Звичайно, кожен день я пізнаю щось нове. До речі, багато української історії – у народній пісні.
Чи відчуваєте Ви підтримку з боку політичного істеблішменту нашої країни, адже справа, за яку Ви взялися і так завзято робите, заслуговує на підтримку.
Я не прошу підтримки. Я роблю те, що роблю, тому що така моя справа. Тому, що на війні загинули мої друзі. Тому, що ми обіцяли щось один одному. Тому, що це важливо. Я люблю співати в Україні і саме українською мовою. Я – патріот, тож мої рішення – незалежні. Я – вільна людина, яка дуже сильно любить Україну й українців. Маю мрію поширити українську музику по всьому світу, як світову елітну музику. І я дуже люблю перетворювати мрії на дійсність.
Дякую Вам за бесіду! Зичу успіху у Вашій справі і міцно тисну руку за пісні «Війна» та «Місяць на небі».
