Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У своєму житті він мав чимало захоплень: спорт, туризм, стрибав із парашутом і навіть непогано малював. Та все це довелось залишити в минулому. Коли ворог напав на Україну, харків’янин Михайло Партола пішов обороняти рідну державу. Тепер, за його словами, захоплення в нього одне – вивчати тактико-технічні характеристики зброї, якою він дає відсіч російським окупантам.
– Коли я переконався, що на нашу територію зайшли російські війська, то пішов до військкомату з вимогою призвати мене, – розповідає Михайло. – Потім – навчальний підрозділ і розподіл у цю бригаду. Мені пощастило – тут я зустрів справжніх людей, як то кажуть, цвіт нації.
Свій перший бій він прийняв ще у 2014 році. Тоді підрозділ Михайла кілька разів на день обстрілювали російські «Гради», міномети та важка артилерія. І саме цим «братерським палким вогнем» і загартувалась у нашого героя воля до перемоги.
– Це було на трасі між Бахмутом і Логвиновим, – пригадав захисник України. – Перші відчуття… Напевно це було повне неприйняття того, що за якихось 200 кілометрів від мого рідного Харкова іде війна. Справжня війна. Але з того бою ми вийшли нормально, а коли наступного дня росіяни знову вдарили по нас, ми вже діяли злагодженіше і без страху.
Ці обстріли лише зробили міцнішим і більш дружним колектив, у якому служив Михайло. Тоді вони для себе постановили: «Ні кроку назад!». І от за цим принципом Михайло Партола воює весь цей час.
Цей чоловік на війні з 2014 року, але немає жодної державної нагороди. Проте він не переймається цим.
– Найбільша нагорода для мене – це довіра моїх друзів, – каже Михайло. – Те, що вони мені довіряють своє життя. І під час бою я знаю, що побратими прикриють мені спину.
Цю розмову я записав неподалік Попасної. Саме там, де ворог у будь-який момент може перейти в наступ. Втім, якими б підступними не були дії агресора, наші воїни готові дати гідну відсіч.
