Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Колись військовослужбовців окремої танкової Сіверської бригади називали, через емблему, «лісовими вовками», та вже в перші місяці війни вони стали «сталевими хижаками з булатними зубами». Російсько-терористичні бандформування боялися наших танкістів і панічно тікали, коли вони вступали в бій. Як на Луганщині, так і на Донеччині.
Бойове хрещення бригада пройшла на початку літа 2014 року під час прориву оточення навколо Луганського аеропорту і створення до нього транспортного коридору. Це завдання безпосередньо виконували танкісти 1 батальйонно-тактичної групи під командуванням підполковника Олега Миколайчука.
На той час в аеропорту вже діяла зведена тактична група у складі мінометної батареї, групи інженерного забезпечення та розвідроти. Кавалер ордена Богдана Хмельницького полковник запасу Олександр Лютик так згадує ті події:
– Після прибуття в аеропорт на початку червня ми замінували всі підступи до нього. Так, щоб не проскочила й миша. Встановили мінно-вибухові поля, малопомітні перешкоди, сигнальні ракети та обладнали фортифікації на 13 блокпостах по периметру аеропорту.
Завдяки розумній і продуманій обороні Луганського аеропорту, вмілому веденню вогню мінометники майора Олександра Окуска у взаємодії з десантниками, а також вдало встановленим мінно-загороджувальним полям жодна з атак терористів не увінчалась успіхом. Понад чотири місяці захисники летовища тримали оборону, отримуючи продовольство та боєприпаси, які їм скидали з літаків на парашутах, і залишили аеропорт лише після наказу командування.
У складі батальйонно-тактичної групи була й рота Олександра Мороза, кавалера орденів Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів. Командирський танк був у дозорі. Тому першим і потрапив під шалений вогонь. Бойовики влаштували одразу декілька засідок, били з кулеметів, гармат, РПГ. Особливо гаряче було на мосту, через який проходив маршрут, між Георгіївкою і Розкошним. Танк Мороза пробив шлях для колони, розстрілявши та зсунувши бетонні плити, які перекривали міст. А під час бою не давав ворогу прицільно стріляти, знищив гранатометників і БРДМ.
Під час прориву блокади, та й пізніше також, проявив свій танкістський гарт і «ветеран» частини, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня головний старшина бригади старший прапорщик Володимир Бакуменко. Від влучного вогню навідника командирського танка було знищено чимало бандитів, ворожих панцерників і бронетранспортерів.
– Загалом з підрозділів бригади були створені три батальйонно-тактичні групи, – розповідає В’ячеслав Падалко. – Після прориву оточення аеропорту та входження в зону АТО 3-ї БТГ підполковника Дмитра Брижинського ми прийняли під оборону 10 блокпостів для забезпечення живучості транспортного коридору до аеропорту.
Танки підполковника Артема Лінькова, згодом командира 1 танкового батальйону, перебувли на блокпості всього за два кілометри від Луганська, біля села Весела Тарасівка.
– Насамперед ми повинні були не допустити прориву противника, проходу в тил наших військ диверсійних груп. Неодноразово затримували підозрілих і передавали їх працівникам СБУ. А одного разу ми затримали декількох осіб на легковику, які нібито заблукали. При огляді речей знайшли російську військову форму і документи, а в підкладці валізи – флешку, на якій фото і відео де «блукачі» зі зброєю і в обнімку з бойовиками. Також ми забезпечували прикриття наших колон, – ділиться офіцер, – які доставляли продукти і боєприпаси в аеропорт. Вели вогонь по противнику, що намагався обстрілювати колони, на упередження.
Танкові підрозділи, зокрема, капітанів Олександра Мороза і Владислава Якубинського діяли у складі штурмових загонів спільно з батальйоном «Айдар», полком спецназу та гірсько-піхотною бригадою. «Булати» вже тільки своєю присутністю настільки лякали ворога, що він подекуди тікав навіть без бою. Від бандформувань були очищені Георгіївка, Красний Яр, Вергунський Роз’їзд, Лутугине, Хрящевате, Весела гора, Весела Тарасівка, Новоганнівка, Новосвітлівка…
– Після виходу з Луганського аеропорту ми визволяли Дмитрівку та інші села, – розповідає Владислав Якубинський. – Одного разу прийшли на допомогу воїнам гірсько-піхотної бригади, яку шалено атакував противник. Лише один наш танк успішно відбив контратаку цілої зграї бойовиків на трьох БТРах, два з яких ми підбили. Після цього ворог накивав п’ятами і ще довго не висовувався.
У жовтні танкісти бригади вже діяли на Донеччині. Вони брали участь у боях за Донецький аеропорт. Нашим танкістам доводилося воювати як у складі тактичних груп, так і самостійно. Наприклад, рота капітана Мороза окремо від бригади виконувала завдання із забезпечення виходу частин з Дебальцевого. А рота Владислава Якубинського перебувала в безпосередньому підпорядкуванні начальника Генерального штабу, діяла на всіх напрямках. Танкістів кидали туди, де було найважче і найгарячіше.
Назавжди увійде в історію танковий бій під Логвиновим. Коли три «Булати» на чолі з ротним капітаном Морозом вийшли на дуель з трьома російськими Т-72 з 5-ї окремої танкової бригади Російської Федерації з Улан-Уде. За 20 хвилин «сталеві вовки» розірвали їх на шмаття своїми «булатними зубами». Перемогли та ще й без жодної втрати.
Зразок мужності продемонстрували й екіпажі танкової роти капітана Олексія Лисиченка з позивним «Бізон».
– Ми виконували завдання зі знищення бойової техніки і особового складу противника, а також доставляли в аеропорт боєприпаси, продукти та підкріплення, евакуйовували поранених, – пригадує Олексій. – Саме тоді всі ми зрозуміли, що таке злагодженість екіпажів, довіра один до одного та взаємовиручка. Від кожного в повній мірі залежало вдале виконання завдання і життя товаришів, якщо один схибить – постраждають усі.
Під час чергового завдання терористи підбили на летовищі один з танків роти, він не міг самостійно рухатися. Ротний миттєво прийняв рішення. Повернули назад. Треба негайно витягати – вони ж як жива мішень. Навколо свист куль і осколків. Капітан Лисиченко разом з командиром танка сержантом Олегом Пономаренком закріпили трос і витягли машину з-під обстрілу.
Загалом, танкові та механізовані підрозділи бригади виконували бойові завдання з оборони та відбиття атак противника в Луганському та Донецькому аеропортах, вели бої поблизу населених пунктів Хрящувате, Ювілейне, Новосвітлівка, Весела Тарасівка, Георгіївка, Металіст, Лутугине, Красний Яр, Стара Краснянка, Весела Гора, Щастя, Дмитрівка, Піски, Стара Гнатівка, Краснівка, Мар’їнка, Докучаєвськ, Красногорівка тощо.
Нині, щоб привітати танкістів з нагоди професійного свята, до Гончарівського завітав командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський. Він вручив солдатам, сержантам та офіцерам нагороди від Головнокомандувача Збройних Сил України, Командування Сухопутних військ і звернувся до всього особового складу:
– Це свято справжніх мужніх людей. І це велика честь проходити службу в танкових військах і, зокрема, в окремій танковій Сіверській бригаді, яка з перших днів російської агресії стала на захист України, а танкісти брали участь у найзапекліших боях. Тож з нагоди свята бажаю найголовнішого – міцного здоров’я та завжди повертатися додому живими та неушкодженими.
Командувач військ оперативного командування «Північ» генерал-майор Валерій Залужний також привітав воїнів бригади з Днем танкіста і вручив відомчі нагороди.
– Мені завжди за честь бути у вашому колективі. Я висловлюю вам глибоку повагу та щиру вдячність. Дякую кожному механіку-водію, командиру танка і взводу, кожному ротному і комбату. Дякую за ваш труд, мужність та, справді, героїзм, – сказав генерал-майор Валерій Залужний.
Як стверджують офіцери «Сіверської», найцінніше в бригаді не танки. Це – люди, воїни, які, не шкодуючи власного життя, билися з ворогом і перемагали його. Молоді офіцери, солдати набували досвіду, здійснювали подвиги, ставали гордістю частини. У бойових діях в районі АТО брали участь усі частини і підрозділи бригади, майже 100 відсотків особового складу. За ці роки танкісти стали міцнішими, здобули безцінний бойовий досвід, навчилися добре бити ворога. І нині постійно несуть службу в підвищеній бойовій готовності в оперативному резерві командування ООС, кожної миті готові піти у бій.
За мужність та героїзм, проявлені в боях із російсько-терористичними бандформуваннями 68 офіцерів, сержантів і солдатів бригади були відзначені державними нагородами, понад 400 – відомчими відзнаками. А легендарний розвідник майор Євген Лоскот, який під Веселою Горою, оточений ворогами, підірвав себе гранатою, вигукнувши свої останні в житті слова «Слава Україні!» – удостоєний звання Героя України (посмертно). 41 герой-танкіст поклав на вівтар служіння Україні найцінніше – власне життя. Танкова бригада була, є, і завжди буде готова до бою, до захисту рідної України.
