Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Про капітана Василя Божка ходять легенди. Він – Герой України, Народний Герой України, лицар ордена «Богдана Хмельницького», сміливий та відважний воїн, який у районі Дебальцевого, стримуючи ворога, знищив в одному бою одразу три російські танки. Нині капітан Василь Божок на псевдо «Кулак» – заступник командира батальйону. А у звичайному житті – дуже скромний і сором’язливий хлопець. Про це повідомляє АрміяInform.
У двадцятих числах січня на марші до населеного пункту Щастя два взводи 92-ї окремої механізованої бригади було спрямовано до Дебальцевого. Одним із комвзодів був Василь. Згодом перемістилися на позиції біля села Санжарівка.
– 27 січня ми зайшли на позицію просто між мінометним вогнем та обстрілом із «Градів», які повторювалися щогодини. Наш Т-64 закопався у підготовлене раніше укриття, а хлопці розмістилися в бліндажах. Тоді ще доволі слабеньких і необжитих, бо впорядковувати їх не було часу і можливості через постійні обстріли, – розповідає Василь Божок.
Наступного дня офіцер прийняв свій перший бій. Обстріли наших позицій почалися о пів на шосту ранку. Ближче до обіду в небі з’явився ворожий безпілотник – вогонь став потужнішим і прицільнішим. Коли в наступ пішли танки противника…
– Ліворуч від позиції нашого екіпажу за лісосмугою я побачив рух ворожої техніки. Скомандував вогонь. Знищили три автомобілі. Потім за кущами з’явилися характерні обриси танкового «фартуха», – пригадує Василь. –Російський Т-72 рухався в тій самій колоні. Я віддав навідникові команду на постріл. Женя Пилишенко не схибив, і у ворожого танка відірвало башту, – розповідає герой.
У запалі бою хлопці хоч і помічали спалахи з позицій противника, але не зрозуміли, що влучили і в них. Раптом заклинило зарядний механізм.
– Євген прочинив люк і побачив, що ми горимо. У палаючому танку ми вели бій, поки не вистріляли майже весь боєкомплект. Після того, як зарядний механізм заклинило остаточно, вистрибнули і почати гасити машину. Далі на допомогу підійшли піхотинці. Вогнегасники швидко закінчилися. Дякувати піхотинцям, що допомогли. Після бою вони нам казали: «Бачимо – танк спалахнув. Вже почали хреститися. Але коли побачили, що він горить і стріляє, зрозуміли, – не пробитий, екіпаж – живий», – усміхаючись розповідає Василь.
Свою обпалену бойову машину хлопці відправили на ремонт до базового табору, взамін отримали інший Т-64, екіпаж якого контузило в бою.
Танк на ім’я «Удав» досі згадують побратими
– На початку лютого наша танкова рота була придана для вогневої підтримки підрозділів 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, які тримали оборону на Дебальцівському плацдармі. Мій екіпаж перевели на інший танк для підкріплення. Із завдання вони не повернулися, хлопці зазнали контузії. Їх відправили до шпиталю, мені ж наказали формувати новий екіпаж. На танк «Удав», з яким ми потім витримали найбільш випробування, одразу попросився механік-водій – хлопець з мого взводу. Знав мене вже певний час, лише мені довіряв, – каже Василь Божок.
Сформувавши екіпаж «Удава», до якого тоді входили командир танкового взводу лейтенант Василь Божок, мобілізований навідник-оператор молодший сержант Віталій Лиско та контрактник механік-водій старший солдат Артур Шахмандаров, командир танка отримав бойовий наказ на висування до селища Луганське. Там, зайнявши опорний пункт, танкісти взяли під охорону ділянку траси Артемівськ – Дебальцеве.
– Уранці 12 лютого отримали завдання: вийти до селища Логвинове і зайняти оборону. Згодом стало відомо, що там уже ворог. Дорогою зустріли підрозділи 79-ї окремої аеромобільної та 30-ї механізованої бригад, які готувалися штурмувати захоплений бойовиками населений пункт, – розповідає офіцер.
Ведучи влучний вогонь з усього озброєння та вдало маневруючи, екіпаж вибивав бойовиків із займаних позицій, а воїни-десантники разом із піхотою проводили зачистку визволених укріплень. Тоді російські найманці зазнали значних втрат.
«Я відчув, що наступний бій буде важким – помінявся місцями з навідником-оператором»
Та щойно закінчився бій, танкісти отримали нове завдання. Екіпажу Т-64 необхідно було вийти за селище, замаскуватися у лісосмузі та не допустити пересування ворожої бронетехніки.
– Ми спочатку заховалися в улоговинці, де стояли дві наші підбиті БМП. Але за кілька секунд командир батальйону десантників з позивним «Майк» попросив зайняти позицію в лісосмузі за 300–400 метрів від неї і повідомив, що з боку Вуглегірська йдуть російські танки. Немов «шостим чуттям» я відчув, що наступний бій буде важким. Вирішив помінятися місцями з навідником-оператором…
Діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався» вдалося знищити три ворожі танки
Щойно танк виїхав з ґрунтової дороги на трасу, Василь помітив три російські Т-72.
– Таке було враження, наче сам Бог нас береже. Якби ми висунулися на хвилину раніше, зустрілися б із ворожими панцерниками лобом в лоб, – каже Василь.
За мить, спіймавши один танк у приціл, лейтенант здійснив перший постріл. Від вибуху у ворога здетонував боєкомплект та відірвало башту.
Далі – плавно відходячи назад, «Удав» продовжував вести вогонь. Серед диму бойовики не бачили, звідки виходять постріли і зосередили вогонь по раніше підбитому танку, який стояв на протилежному боці траси. Це дало змогу бойовій машині Василя Божка сховатися за двома підбитими БМП. Діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався», прикриваючись за двома підбитими БМП, офіцер знищив ще один ворожий Т-72. Третій, переїжджаючи через місток вузенької річки, повернувся кормою до «Удава» та отримав влучний постріл по двигуну. Ворожа бойова машина спалахнула, втратила керування і звалилася з мосту у воду.
В офіційному описі бою Василя Божка сказано, що «Цей героїчний бій зупинив натиск сепаратистів і змусив незаконні збройні формування припинити вогонь і відійти на безпечну відстань. Це дало змогу нашим підрозділам перегрупуватись і під прикриттям вогню екіпажу танка забезпечити відхід батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади під керівництвом командира батальйону з позивним «Майк». Завдяки сміливим та рішучім діям лейтенанта Божка батальйон вийшов із бою без втрат».
Залишившись майже без боєкомплекту, Василь прийняв рішення повертатися до базового табору. Звідти він відправив свій пошкоджений обстрілами Т-64 на ремонт.
З Василем мені пощастило познайомитися цієї весни під Верхньоторецьким. Тоді бойовики РФ обстріляли мінами мирних жителів селища, а Василева бригада, яка тоді тримала оборону позицій неподалік, саме допомагала місцевим ліквідовувати наслідки обстрілу: військові гасили пожежі, лагодили пробиті снарядами дахи, збирали уламки мін та перевіряли, чи є нерозірвані снаряди. Раптом хтось прохопився, що серед них – Герой України. Василь знітився…
На шкільному випуску загадав: «Мрію стати гідним громадянином своєї країни!»
– Вихвалятися і почувати себе центром подій – це не моє. Я просто виконую свій обов’язок, як і всі тут військові, – каже Василь Божок.
Що таке «брати на себе відповідальність за інших» від природи скромний офіцер знає чи не з третього класу. У дев’ять років йому довелося стати найстаршим чоловіком у сім’ї та допомагати матері Галині Василівні по господарству і у вихованні двох молодших братиків і сестрички. Ясна річ, у такому ритмі на бешкети часу в нього не вистачало.
Так, не за віком дорослий і серйозний хлопець на шкільному випуску замість далеких мрій про «космонавтів» чи «президентів», у традиційній записці написав: «Мрію стати гідним громадянином своєї країни!».
«Спеціальність обрав одразу. Техніка – ось що цікавило мене з дитинства»
– За порадою хрещеного батька вступив до військового вишу – Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ за спеціальністю «управління діями підрозділів танкових військ». Спеціальність обрав одразу. Техніка – ось що цікавило мене з дитинства. Досі пам’ятаю, як разом з дідусем, який був німий, майстрували із заліза різні предмети, – розповідає Василь Божок.
Різдвяну зірку, яку він зробив ще в школі, досі згадує все село, як справжнє святкове диво – велика, гарна, ще й світилася різноманітними вогнями.
Його кохана покинула рідний Харків, улюблену, перспективну роботу та переїхала до нього у військове містечко
Герой-танкіст Василь Божок – звичайний український хлопець, родом із Житомирщини, який після навчання в Академії сухопутних військ продовжив службу в 92-й окремій механізованій бригаді. Згодом розпочалась війна. Відзначився, став Героєм, продовжує служити там, де українці потребують захисту та оборони від окупанта. А цього року, повернувшись з чергового довготривалого відрядження на Донбас, герой-танкіст одружився. З дівчиною, яка майже рік чекала коханого з війни, заради нього покинула рідне місто Харків, улюблену та перспективну роботу, переїхала до нього у військове містечко…
Новину про своє весілля, напередодні Дня танкістів, Василь розмістив на своїй сторінці в соцмережі. Привітавши Героя з такою подією, дізнаюся, що весілля відбулося ще в червні. І лише тепер, перебуваючи на курсах лідерства у столиці, він знайшов час, щоб розказати про свою радість усьому світові.
Зробив пропозицію одружитися за однієї умови: почекати на нього… з рік
Повітряні кульки, обійми і… маленька скринька з обручкою на дні великої коробки…
Того дня Герой України, сміливий і мужній танкіст Василь Божок хвилювався чи не найбільше у своєму житті. Менш ніж за пів року після знайомства з коханою дівчиною, пропонував їй своє чоловіче плече та любляче серце, але за однієї «маленької» умови – вона почекає на нього… приблизно з рік.
– Я приніс велику коробку з гелієвими кульками, поклав на її низ обручку. Кохана була вражена кульками і раділа, мов дитина такому сюрпризу, не помічаючи головного. Я попросив заглянути всередину… І вона просто заклякла. Хвилину дивилася на мене, нічого не промовляючи… Поки чекав відповіді від коханої – коліна тремтіли… Видихнув, коли почув довгоочікуване: «Так!».
За кілька тижнів він вирушив на чергове відрядження на Схід, а красуня Таісір залишилася чекати на нього вдома.
Довгі місяці хвилювань, телефонних розмов, смс, фотографій замість теплих і рідних обіймів. Вони витримали все, дочекалися один одного і нарешті поєднали свої життя в шлюбі.
«Вона змирилася з тим, що її чоловік – герой, так само як і я, що моя дружина – неземна красуня»
На запитання, як сприймає кохана титулованого чоловіка, Василь з усмішкою відповідає:
– Вона змирилася із тим, що її чоловік – герой, так само як і я, що моя дружина – неземна красуня, – сміється він. – Знаєте, що відчуває чоловік, на дружину якого постійно всі обертаються?
– Тільки не кажіть, що ревнує.
– Ні, пишається. Адже вона обрала його! – каже Василь.
Так само і кохана пишається ним – своїм героєм.
А на запитання, як же познайомився з такою красунею, ще й з іншого міста, відповідає: – Все банально. На спільній вечірці у друзів.
Отже, як у «Сорочинському ярмарку» Гоголя, була ніч, точніше вечір перед Різдвом. Василь приїхав до друзів у Харків, Таісір зайшла в гості до знайомих.
– Темні очі східної красуні одразу полонили моє серце. Я в них заглянув і пропав… Вони мені потім не давали заснути всю ніч. До ранку картав себе, що не взяв її номер телефону. Тож, як тільки встало сонце, вирішив: хай там що, знову зустрінуся з нею, – каже Василь.
Із зустріччю допомогли друзі. Знову запросили обох на гостину. Після того, герой-танкіст цю дівчину від себе вже не відпускав. За кілька місяців після знайомства освідчився і ні на хвилину не сумнівався, що вона дочекається його з війни.
Після невеликого, навіть як каже капітан Божок, доволі скромного і не надто людного весілля, дружина переїхала до нього в Чугуїв. Нині, поки коханий засвоює нові знання в університеті оборони у столиці, чекає на нього в гарнізоні.
– Знаю, сумує, чекає. Але їй допомагає те, що вона займається прикрашанням нашого спільного побуту. Щодня телефонуємо одне одному, радимося з приводу найменших дрібниць – від кольору гардин до книжкової полички. Самі розумієте, який «затишок» був у холостяка. Також вона займається вихованням доньки, водить її до школи. А у вихідні, коли мені вдається приїхати додому, кохана дивує своїми смачнючими стравами, – розповідає Василь.
Своїх дівчат – кохану дружину та її доньку, яка для нього стала також рідною, – Василь просто обожнює. Демонструє фотографії та розповідає про плани поїхати на море.
– Моя сім’я – це мій тил. Надійні підтримка і рушійна сила. Де б я не був, саме вони надають мені енергії та сил. Саме вони – ті, заради кого я воюю і заради кого стоятиму до самої перемоги.
P.S.
Вітаємо нашого героя-танкіста Василя Божка з одруженням та його професійним святом – Днем танкістів!
