Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
– …Навесні 2015 року в районі населеного пункту Зайцеве командир батальйону ухвалив рішення зайняти ділянку місцевості, яка мала вигідне позиційне розташування і володіння якою дозволило б контролювати прилеглу місцевість. Два танки під моїм керівництвом здійснювали вогневе прикриття підрозділів, які просувалися вперед. Вогонь з озброєння танка вівся, насамперед, по фортифікаційних спорудах противника, де завчасно була організована стійка оборона. Щоб подавити докучливий вогонь найманців, ми змушені були обстрілювати його з гармат, короткочасною стрільбою з частою зміною вогневих позицій. Так званим способом гойдалки. Тобто коли два танки швидко займають вогневі позиції, здійснюють по два-три постріли і відходять в укриття. Потім, за командою старшого командира, міняють позицію, знову відстрілюються, і знову відходять. У результаті підтримки танків піхотинці підійшли до визначеного місця і зайняли його без втрат, – розповідав із власного досвіду війни на Донбасі курсантам-танкістам викладач кафедри тактики Національної академії сухопутних військ майор Максим Волков.
Свого часу, у 2011 році, він і сам закінчив Академію з дипломом із відзнакою. Після випуску лейтенант Волков був направлений для подальшого проходження служби до 169-го навчального центру у смт Десна, у танковий полк на посаду командира взводу – викладача. Готував командирів та навідників-операторів танка Т-64БВ.
Війна на Донбасі застала його на посаді курсового офіцера в рідній альма-матер. У той час особливо гострою у військах була проблема неукомплектованості первинних офіцерських посад, зокрема, у частинах, які створювали і формували за мобілізацією. І офіцер був переведений саме у такий новостворений підрозділ – окремий мотопіхотний батальйон оперативного командування «Схід» – на посаду командира стрілецького взводу. Вже за місяць батальйон переформатували у штурмовий, а офіцер обійняв посаду командира штурмової групи.
Перше серйозне бойове випробування не забарилося і було надзвичайно важким. Події під Іловайськом і сьогодні в пам’яті бойового офіцера.
– Це було 25 серпня. Наші підрозділи вже перебували в оточенні. Був сформований штурмовий загін, до якого увійшли три штурмові групи. Нас перекинули на летовище в Краматорськ. Там доукомплектували людьми, посилили озброєнням і вертольотами та доставили до населеного пункту Нова Кетеринівка. Звідти наземним транспортом ми мали прибути до командувача ОК «Схід» генерал-лейтенанта Руслана Хомчака, увійти у безпосереднє підпорядкування і виконувати його вказівки щодо подальших дій в районі населеного пункту Іловайськ, – розповів майор Максим Волков.
Тоді обстановка під Іловайськом змінювалась дуже стрімко. Штурмові групи потрапляли в засідки та під ворожі артилерійські обстріли.
– Після декількох невдалих спроб наша штурмова група була змушена зосередитися в населеному пункті Комсомольське. Я з гранатометником і механіком-водієм БМП залишився в районі населеного пункту Ленінське на тутешньому елеваторі. Вів спостереження за противником та передавав розвідувальні дані щодо його дій у штаб батальйону. Тут, на залізничній станції, вивантажувалося багато різної техніки з Російської Федерації. Тримаючи зв’язок з комбатом, здійснював авіаційне наведення та корегування стрільби артилерії з ураження техніки та живої сили противника. Після виконання завдання ми евакуювали чотирьох поранених у Комсомольське. І ще три дні вели важкі бої з противником, – пригадав ті події офіцер.
Саме за вмілі та мужні дії під Іловайськом тоді старший лейтенант Максим Волков був нагороджений бойовим орденом. Вже після цих боїв штурмовий батальйон посилили танками. І офіцер, прийнявши танковий взвод, повернувся до своєї справи, продовживши вести бої за Дебальцеве. А коли невдовзі йому запропонували посаду командира мотопіхотної роти, то погодився лише за умови, що їй буде приданий його танковий взвод. Командування погодилося.
– Моя посада фактично стала: командир мотопіхотної роти – командир танкового взводу. І таке буває на війні, – говорить офіцер.
Два перші найважчі роки війни він воював на передовій. А нині знову вчить майбутніх офіцерів-танкістів тонкощам справи.
– Коли я навчався в Академії, то наша спеціальність була найменш численна. Існувала думка, що танки в сучасних війнах неактуальні, мовляв, прилетить вертоліт, зробить чотири пуски – і танкового взводу немає. Але реалії війни на Донбасі показали, що ніхто не хотів вести активні бойові дії, наступати, штурмувати без підтримки танків. І це стосується не тільки піхоти, а й десантників. Були такі випадки, що без підтримки танків люди просто не хотіли йти вперед, – розповідає майор Максим Волков.
