У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
На Хмельниччині в рамках підготовки до стратегічних командно-штабних навчань «Об’єднані зусилля — 2020» один із підрозділів Сил спеціальних операцій ЗС України вдосконалює практичні навички десантування повітряним шляхом.
— Військовослужбовці здійснюють навчально-тренувальні стрибки з різної висоти з борту вертольота Мі-8МТ, використовуючи при цьому парашутні системи з круглими куполами та з куполами типу «Крило», — каже офіцер-інструктор, який відповідає за бойову підготовку підрозділів.
Одним із елементів нарощування бойових спроможностей груп спецпризначення ССО є десантування на умовну ворожу територію в темний час доби.
Військовослужбовці здійснюють тренувальні стрибки з висоти в півтори тисячі метрів у суцільній темряві в повністю керованому режимі. Для цього використовують виключно прилади нічного бачення і природне освітлення. Завдання військовослужбовців під час стрибка — вийти на обмежений майданчик приземлення, зайняти кругову оборону, згрупуватися для готовності до виконання бойового завдання. У складі груп спеціального призначення є військовослужбовці, що несуть на собі під куполом, крім штатного, ще й додаткове спорядження та озброєння.
— На відміну від нічних стрибків з круглими куполами, стрибки «на крилі» не дають великого розосередження на приземленні, чого ми і прагнемо. Хлопці легко приземляються на майданчик площею 50×50 метрів, — розповідає офіцер.
У випадку з круглими парашутними системами розосередження парашутистів сягає кілометра чи навіть більше. Звідси й певні тактичні труднощі, пов’язані з оперативним збором, виходом на «точку», і у підсумку — часом на виконання спеціальних завдань в умовному тилу противника.
Офіцер-інструктор також підкреслив, що парашутні системи, які використовують спецпризначенці, забезпечують можливість безшумно й максимально приховано діставатися до цілі, летіти на відстань понад 10 кілометрів вздовж горизонту і нести під собою близько 200 кілограмів додаткового «корисного» вантажу. Якщо говорити про максимальну стелю відділення парашутиста від повітряного судна, то це — більше ніж 7 тисяч метрів. Але починаючи з висоти у понад 4,5 тисяч метрів стрибки виконують зі спеціальним кисневим обладнанням.
