Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
«Хлопці, вам дуже пощастило, принаймні в тому, що в терміналі є Ігор Зінич. Лікарі, які приймають евакуйованих з аеропорту, захоплюються його роботою».
Сьогодні Герой України, Народний Герой України Ігор Зінич міг святкувати свій 31 день народження, якби не клята війна з російським агресором
У червні 2015 року в Києві у Будинку митрополита, що на території Софійського собору, пройшло перше урочисте нагородження відзнакою орденом «Народний Герой України». Перші 25 нагород одержали мужні воїни, волонтери, медики, журналісти, які виявили особливу відвагу та героїзм під час військового конфлікту на Донбасі. 9 Героїв були відзначені цією нагородою посмертно, зокрема й військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади молодший сержант Ігор Зінич із позивним «Псих».
Мужній «кіборг» – медик за фахом, молодший сержант Ігор Зінич чотири рази відмовлявся від ротації з донецького аеропорту. За розповідями товаришів, лише в період з 16 по 19 січня він надав кваліфіковану медичну допомогу та фактично врятував не менше п’яти десятків своїх побратимів. Ігор боровся за життя кожного з товаришів, перебуваючи в небезпеці для власного життя під шквальним вогнем і постійними обстрілами. І залишався в «донецькому аеропорту фактично до останніх днів оборони «українського Сталінграда». На жаль, внаслідок другого підриву термінала ДАП Ігор Зінич одержав смертельні травми.
У частині, де він служив, а зараз це 122-й батальйон 81-ї окремої аеромобільної бригади, його вважають справжнім героєм України. Про цього мужнього воїна нам розказали ті, хто з ним служив і обороняли «донецьку фортецю», люди, якими пишається країна і народ, — безпосередні свідки його честі й доблесті, наші всенародні герої — «кіборги».
Командир взводу окремого аеромобільного батальйону лейтенант Андрій Ліснічук:
— Наш дорогий товариш Ігор Зінич недарма отримав свій позивний «Псих». В надскладних ситуаціях, коли було дуже моторошно, під час запеклих боїв та обстрілів він завжди був веселим та жартував. Це інколи навіть дивувало, але підбадьорювало всіх захисників аеропорту. А щодо професійних навичок «Психа» — важко повірити, що фельдшер за спеціальністю в таких умовах міг робити навіть складні, в плані лікарської майстерності, операції. А все ж таки на тому, якщо можна так сказати, операційному столі, де зазвичай ми їли, — він, справді, творив дива. В нього був талант від Бога.
9 січня 2015 року під час однієї з атак бойовиків було важко поранено десантника Ігоря Римара. Від вибуху РПГ йому розтрощило щелепу й гортань, відірвало ліву руку… В багатьох із нас був шок від побаченого. А Ігор Зінич не розгубився, почав надавати йому першу медичну допомогу й робити все для нормалізації його стану. Через постійні обстріли евакуювати важкопораненого десантника було неможливо. Ігор Зінич передав пораненого з аеропорту живим.
Після цього чув ще одну достовірну історію. На той час в Україні перебувала група американських парамедиків. Вони консультували наших військових медиків щодо надання першої медичної допомоги. І коли вони прийняли важкопораненого Ігоря Римара, здивувалися: як у таких умовах можна було провести такі складні втручання та операції. «Ця людина має великий талант! Ми хочемо запросити його до себе, щоб він навчав наших спеціалістів!» – говорили тоді парамедики з-за океану.
Ігор Зінич не втрачав свого настрою та позитиву до останніх днів. Навіть незважаючи на поранення, він все одно надавав медичну допомогу й водночас всіляко підбадьорював хлопців. Також пригадую момент, коли він фактично взяв на себе командування обороною аеропорту, адже знаходився там найдовше за інших і добре знав обстановку. Безумовно, він гідний звання Героя України!
Командир відділення молодший сержант Роман Калинюк:
— Я був одним із тих, кого під час оборони аеропорту врятував Ігор! Я отримав поранення 15 січня. На той момент я тримав оборону на першому посту, з кулемета прикривав основний прохід до термінала, куди власне під’їжджали наші «коробочки» з десантом, боєкомплектом, продовольством, і звідки проходила ротація й вивозили поранених. Кумулятивний снаряд з РПГ-7 пробив колону, за якою я знаходився. Мене вмить привалило осколками, а потім ще й детонував сам постріл. Як зараз пам’ятаю, що хлопці, які були поруч, вигукнули: «Ще один 200-й!» А я кричу: «Я живий, я не „двохсотий!“ Хлопці, витягуйте мене звідси!» Прибігли товариші з моєї 9-ї роти та відволокли вглиб термінала. Одразу підбіг Ігор, на ходу розрізав увесь мій одяг та оглянув рани. На лівій нозі було найскладніше поранення: м’які тканини були розірвані майже до кістки. Він швидко надав мені необхідну медичну допомогу й пізніше доглядав мене, наче малу дитину. За день підходив щонайменше разів із десять, оглядав рани.
Евакуювати поранених при постійних атаках ворога не було змоги. Ігор Зінич, хвилюючись за нас, не знаходив собі місця, постійно сварився й вимагав нашої евакуації. На четвертий день, коли я починав втрачати свідомість і готувався «на небо», Ігор злісно наказав покласти мене у проході до термінала. Зрештою, з 19 на 20 січня мене та багатьох інших поранених евакуювали. Це був крайній борт. Якби не його наполегливість, я б, напевне, там і залишився. Він врятував мені життя, як і багатьом іншим хлопцям…
Одного дня в нас було 18 поранених. Але він кожному приділяв час. Ніхто з них тоді не став «двохсотим». Я вважаю, що він — герой, саме тому я й розповідаю про нього. До цього я ніяких інтерв’ю нікому не давав! Це людина з великої літери.
Командир відділення молодший сержант Віталій Пясецький:
— Перед заїздом в аеропорт нас вишикував командир батальйону і сказав: «Хлопці, вам дуже пощастило, принаймні в тому, що в терміналі є Ігор Зінич. Ті, кому він надає першу медичну допомогу, як правило, залишаються живими. Лікарі, які приймають евакуйованих з аеропорту, захоплюються його роботою».
Під постійними обстрілами у суцільній темряві, хаосі Ігор героїчно виконував свою роботу — рятував людей. 17 січня його й самого поранило під час обстрілу. Та він себе «трьохсотим» не вважав, сам перебинтував собі голову й надалі допомагав хлопцям.
Ігор Зінич врятував життя моєму другові Феді Мецюрі. Товаришу згодом вирізали частину печінки й легень. Але та перша медична допомога, яку надав Ігор, була найголовнішим етапом спасіння побратима.
19 січня мене евакуювали з легкими осколковими пораненнями обличчя й ноги. Того дня мав виїхати й Ігор Зінич та він залишився в терміналі й виконав свій обов’язок до кінця.
Як розповідали згодом товариші, після другого підриву термінала Ігор отримав серйозні травми хребта. З-під завалу його витягнули, та йому було страшенно боляче навіть сидіти. Так загинула людина, якою захоплювалися всі мої товариші.
