Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Навесні 2014 року, коли Росія окупувала український Крим, вона отримала не лише 26 тисяч квадратних кілометрів додаткової території і майже два мільйони населення, а й додаткове чимале навантаження на державний бюджет.
Достеменно порахувати, у яку ціну обійшовся і ще обходиться агресору окупований півострів, доволі непросто, адже точних збитків, яких зазнав Крим від окупації, не підбиває ніхто. Суми, які витрачає Росія на різні «енергомости», комунікації й інші проєкти, експерти радять як мінімум подвоювати. А наслідки від цієї окупації, як-от різні міжнародні обмеження й економічні санкції, взагалі показують, що захоплення Росією українського Криму стало одним із чинників падіння російської економіки в глибоку прірву.
«Інвестиції» в дестабілізацію і отримання півострова «за копійки»
Чи «потопить» Крим Росію — хтозна, проте все складається так, що російському бюджету тягнути цей «дірявий авіаносець» з багатьма проблемами, які раніше вирішувала Україна з «материка», стає дедалі складніше. Маючи безліч інших проблем, у 2014 році Москва отримала ще й величезні видатки й дотації на економічно складний регіон, а до нього серйозні міжнародні санкції, які світ не поспішає скасовувати, поки Крим не стане українським.
Те, що Москва й до 2014-го вкладала значні кошти в дестабілізацію обстановки та іншу антиукраїнську діяльність у Криму, свідчила величезна кількість різних «громадських організацій» і «освітньо-суспільних проєктів», що діяли до окупації на півострові. Підрахувати, скільки на це йшло коштів російських платників податків, практично неможливо. Але це справді мільярди рублів.
Росія робила так, щоб усе українське якнайменше відчувалось у Криму, починаючи від реклами на вулицях і в ЗМІ, закінчуючи помпезними щорічними святкуваннями Дня Чорноморського флоту в Севастополі. Це дещо «зекономило» їй кошти на безпосереднє вторгнення, яке теж коштувало немало.
Але й на нього витрачено чималі суми, зокрема на «лояльність кримських політиків», щоб ухвалювали відповідні «рішення»; на проплачені загони «казачків» і «самооборони», які блокували українські частини; на різних агітаторів і провокаторів, які, розмахуючи російськими прапорами на вулицях та площах міст, кричали про «родную гавань» і «кримнаш». Все це теж вимагало витрат, які Росія сплачувала з власного держбюджету.
Сумніваюсь, що на це існувала відповідна стаття бюджету (на захоплення Криму), витрати, як для Росії — досить невеликі, але і її Кремль вдало замаскував від власних платників податків. Однак далі витрати довелось відкривати, називаючи їх «помощью кримчанам».
Намагаючись «легалізувати» окупацію, Москва терміново проводить на півострові референдум «про статус Криму». На його проведення відкрито 1205 виборчих дільниць і організовані 27 територіальних виборчих комісій, надруковано 2,2 мільйона бюлетенів. Загалом, за даними тодішнього Голови Верховної Ради АР Крим Володимира Константінова, на «референдум» пішло до 18 мільйонів гривень (у російській «Вікіпедії» зазначають, що 11,2 млн грн з них — кошти з бюджету АР Крим, але на початку 2014 року таких грошей у бюджеті Республіки не було, їх терміново «знайшли» в Москві). Щодо інших грошей, виділених Росією на агітацію і пропаганду «приєднання», то суму їх теж політтехнологи оцінюють мінімум у 5 млн грн.
Але все це для Росії були дрібниці, справжні витрати з’явились далі…
«Кримські» мости — «дербан» на державному рівні
Свого часу понад 80% електроенергії Крим отримував від України. Коли у 2015 році ми перестали постачати туди енергію, Росії довелось терміново вирішувати проблему енергозалежності окупованого півострова. Спочатку туди доставили із Сочі (раніше забезпечували енергетичну безпеку зимової олімпіади) 9 мобільних газотурбінних електростанцій, ще 4 подібні привезли з Підмосков’я (колишні резервні потужності Москви). Також на окупований півострів Росія закупила понад півтори тисячі дизель-генераторів (частину з яких кримчани просто поцупили). Крім того, за чималі кошти терміново переобладнано кілька ТЕС, але в Криму продовжувався «блек-аут»…
Усі ці капіталовкладення не вирішили навіть наполовину питання енергозабезпечення окупованого Криму. Тому Росія втілила новий досить витратний проєкт — «енергетичний міст». На повну потужність його введено у травні 2015-го, і одна з ділянок його проходить по дну Керченської протоки. На стадії проєктів фахівці оцінювали вартість «енергомосту» у 120 мільярдів рублів, що на той час становило близько 1,8 млрд доларів США. Скільки ж він коштував загалом — підрахувати важко, бо ціни постійно збільшувались і реальні цифри Росія, звичайно ж, приховала.
Наступним подібним проєктом щодо окупованого півострова став магістральний газопровід «Краснодарський край — Крим» протяжністю 400 кілометрів. Газопровід забезпечує кримські електростанції та населення блакитним паливом і забезпечує надійність газотранспортної системи півострова. Його діаметр до 700 міліметрів, а частина теж проходить по дну Керченської протоки. На спорудження «газомосту» на окуповані території Москві довелось витратити понад 20 мільярдів рублів (понад 600 мільйонів доларів США). Це дані з офіційних «джерел», але насправді фахівці впевнені, що «кримський» газогін як мінімум на третину дорожчий.
Але найдорожчим проєктом для Росії в Криму поки що є спорудження звичайного мосту — транспортного переходу через Керченську протоку, який сполучив Крим і Краснодарський край РФ. Загальна довжина «Кримського мосту» — майже 19 кілометрів, він являє собою дві частини — автомобільне і залізничне полотно. Росія його будувала замалим чотири роки, з початку 2016-го до кінця 2019 року.
На початок будівництва мосту заявили, що його вартість — 228 мільярдів рублів (3,6 мільярди доларів США), а насправді вона виявилась значно вищою. Реальну суму цього «будівництва сторіччя» знайти майже неможливо, адже в медіа фігурує інформація, що на ньому непогано «нагріло руки» найвище керівництво Кремля. Тобто «Кримський міст» в Росії — «дербан державного рівня».
Крим не заробляє навіть третини на своє існування
Крім подібних «проєктів-мостів», разом з окупацією Криму на плечі російських платників податків лягло фінансування півострова. Цей регіон завжди був дотаційним, адже в ньому дуже мало промислових підприємств, які дають основне наповнення бюджету. Частка АР Крим в українському бюджеті на 2014 рік становила всього 3%, регіон ледве заробляв на власне існування, отримуючи електроенергію, воду, газ і фінансування з української скарбниці. Основними галузями формування бюджету півострова були туризм, логістика і переробна промисловість.
Після окупації Криму з багатьох причин ці галузі значно занепали, тому дотації з держбюджету вже Росії на регіон довелось значно збільшити. За даними статистики, на території Криму мешкає майже 600 тисяч пенсіонерів, що становить до 30% усього населення. Крім них, на півострові працюють до 15 тисяч бюджетників — тих, кому заробітна плата йде від держави. Їхнє утримання лягло на держбюджет РФ.
Як повідомляють «Крим.Реалії», дотації з російського держбюджету в останні чотири роки після окупації становили більше 70%, а це значні суми — до 100 мільярдів рублів.
Навіть після спорудження «мостів» з Росією, ситуація в Криму сьогодні не набагато краща. Його існування й надалі залежатиме від дотацій з російського бюджету, а ці дотації стають дедалі важчими для економіки РФ, яку добивають міжнародні економічні санкції, накладені за цей самий Крим.
Як повідомляло видання Bloomberg, з 2014 по 2019 рік Росія втратила 150 мільярдів доларів США. Такі фінансові втрати не лише від падіння ціни на енергоносії, вони напряму пов’язані з економічними санкціями за окупацію Криму. Тобто від того, що Москва захопила півострів, постраждали прості російські громадяни, доходи яких значно впали, і з цих доходів доводиться ще виділяти кошти на дотації окупованої території.
«Новий виклик» — вода
А ще Крим поставив перед Росією новий і дуже серйозний виклик, який «мостами» реалізувати дуже важко, а вирішити проблему іншими шляхами для Москви дорого і не притаманно. Цей виклик або зробить «величезну пробоїну» в російському держбюджеті, після якої є вірогідність навіть «піти на дно», або ж підштовхне Росію до активізації бойових дій в Україні, що теж цілком вірогідно потопить «імперію з кремлівським режимом».
До окупації 2014-го більшу частину води Крим отримував з материка. За рахунок своїх ресурсів півострів забезпечувався лише на 13%, решта, близько 86%, були з Дніпра. Вода йшла на півострів Північно-Кримським каналом, але після окупації Україна припинила подачу, тож ситуація з водозабезпеченням дуже ускладнилась.
Канал побудували у 60–80-х роках минулого сторіччя. З того часу він став головною артерією півострова, забезпечуючи потреби для зрошення сільгоспкультур та водопостачання понад пів сотні населених пунктів. Проте після окупації Україна звела тимчасову дамбу, яка перекрила русло каналу. Вода більше в Крим не надходить.
Після окупації півострова Росія значно збільшила там кількість військових, довівши їхню чисельність до понад 30 тисяч осіб. Згідно з нормами Міноборони Росії, залежно від погоди, на таку кількість службовців потрібно близько 2,6 мільйона кубометрів води на рік. З її постачанням у військові частини окупант проблем не має, проте «зневоднення» відчули місцеві аграрії та інші сфери народного господарства.
2020 рік виявився на півострові доволі посушливим. Дефіцит з вологою відчули не лише виробники сільгосппродукції, а й інші мешканці, і навіть почалися перебої з водопостачанням військових частин та об’єктів. Тому в Росії почали цілком реально розглядати варіант із силовим захопленням Північно-Кримського каналу, щоб подати ним воду на півострів. Нестача води створила серйозну кризу у сфері громадської охорони здоров’я на півострові. Якщо не вирішити питання водопостачання Криму, Захід може висунути нові вимоги Росії про повернення півострова Україні.
«Москва може почати нову військову акцію проти України, захопивши канал, прикриваючись тим, що вчинила «гуманітарну акцію», а не відверту воєнну агресію. Коли в Криму бракуватиме води для елементарних потреб населення, тоді можуть втілити найрізноманітніші сценарії військового вторгнення в Україну, зокрема йдеться і про відкриту війну за Північно-Кримський канал, — заявив програмі «Крим.Реалії» відомий експерт Андреас Умланд.
У якийсь момент комусь у Кремлі може здатися, що питання слід вирішувати саме силою, адже Україна не бажає йти технологічним чи дипломатичним шляхом, то інший вихід — завоювання Північно-Кримського каналу. Це притаманне нинішній кремлівській владі, адже вкладати величезні кошти в технології опріснення морської води чи інші методи забезпечення Криму для неї невигідно. Лише завдяки війнам путінський режим тривалий час перебуває при владі в Росії.
Навіть тонучи, Росія продовжує триматись за Крим
Українська експертка в зовнішній і безпековій політиці РФ Олена Снігир вважає, що російська влада все ж не скорочуватиме фінансові вливання в окупований півострів, адже він має величезне стратегічне значення для Росії: «Окупація та анексія Криму додали РФ проблем — сьогодні Крим, як і Далекий Схід та республіки Північного Кавказу, — високодотаційний регіон. За експертними оцінками, витрати РФ на Крим та Севастополь можна оцінити приблизно в 1,5 млрд доларів на рік. — розповідає Олена Снігир. — Проте, в умовах нинішнього економічного спаду і проблем федеральних бюджетів, російська влада однозначно не скорочуватиме фінансові вливання в окупований півострів та неспокійний Кавказ. Адже Крим для Москви має насамперед воєнно-стратегічне значення щодо поглиблення стратегічної присутності в Чорноморському регіоні й північно-східному Середземномор’ї.
Окрім того, «Крим у складі Росії» несе потужне символічне навантаження для російського соціуму, — переконана експертка. — За даними Левада-Центру рівень підтримки акту анексії з 2014 року не зменшився, хоча рівень підтримки центральної влади та довіри до неї загалом повернувся до рівня 2011-го. Отже, громадяни РФ не готові відмовлятися від анексованої території, хоч і демонструють запит до влади на нормалізацію відносин із Заходом та покращення добробуту, — продовжує Олена Снігир.
Тому в теперішніх умовах будь-які кроки російської влади щодо Криму спрямовані на відновлення його законного статусу, матимуть для російського суспільства ефект розчарування, співставний за силою з насолодою від реваншу у 2014-му, що зі свого боку матиме потужний дестабілізуючий вплив на РФ загалом.
Серйозніші негативні наслідки від вчинення злочинного акту анексії Криму для РФ полягають у санкційній політиці Заходу, яка є інструментом довгострокового ослаблення Росії. Головним наслідком запроваджених санкцій є створення додаткових перешкод для потрапляння в Росію інноваційних технологій, що ще більше поглиблює її відставання від країн Заходу, ніж те, що мало місце до 2014 року.
Водночас російська влада дуже добре це розуміє, однак розраховує на те, що запас міцності ліберальних демократій перед сучасними викликами та невоєнними формами агресії менший, ніж у авторитарних режимів. А тому Москва переконана, що встановлення російського порядку відбудеться швидше, ніж наслідки відставання РФ у розвитку поставлять під сумнів життєздатність самої неоімперії, — переконана українська експертка в зовнішній і безпековій політиці Російської Федерації Олена Снігир.
Ще кілька цифр від російського експерта-економіста Олексія Алексашенка, які він навів виданню «Форбс».
За 2014–2019 роки 900 мільярдів рублів дотацій Росія перерахувала з федерального бюджету РФ на Крим. Крім цих коштів, ще 600 мільярдів рублів (лише «відкриті» державні кошти), — вважає Алексашенко, — передані на різні «кримські мости-проєкти»: «Півтора трильйона рублів. Дуже грубо, по 10 тисяч з кожного російського громадянина, включаючи безпорадних старих і немовлят. Або витрати федерального бюджету на освіту протягом двох років. Або витрати на охорону здоров’я на три роки. Або витрати на культуру протягом 15 років. Або фінансування Російської академії наук протягом 357 років».
Тож чи довго ще Росія триматиметься «на плаву», маючи баластом «авіаносець Крим», який ризикує піти на дно і постійно завдає пробоїн в її бюджеті?..
