Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
Сьомий рік поспіль у Національному музеї історії України у Другій світовій війні проходять виставки, експонати яких переконують: у 2014-му Росія розпочала проти України неоголошену війну, ввівши, зокрема, на нашу територію підрозділи своєї регулярної армії.
«Нас морили голодом і жорстоко били…»
У 2014 році в Музеї вперше експонувалися артефакти − німі свідки неоголошеної путінською Росією війни проти України. Наступного, 2015-го, було започатковано проєкт «Україна. Реалії сучасної війни», у рамках якого працівники Музею підготували і провели 10 виставок про події на сході України. Їх експонати відобразили не лише звитягу українських вояків, зокрема героїчну оборону Донецького і Луганського аеропортів, а й трагедії під Іловайськом та Дебальцевим. Завершився цей проєкт фотовиставкою «Україна: 2014−2016. Війна і мир», яка демонструвалася і за кордоном.
Після цього почалася реалізація наступного проєкту − «Український Схід», який продовжив розповідь про російську агресію. Виставки, експозиції, що досі проходять в його рамках, переконливо доводять: лише втручання підрозділів регулярної російської армії врятувало сепаратистів «місцевого розливу» від повного розгрому ще влітку 2014-го. Наприклад, виставка «Вертаємо своє» відобразила хронологію визволення Маріуполя, Краматорська, Слов’янська, десятків інших міст і сіл Донбасу.
Експозиція «Наші» була присвячена сучасним захисникам України. Наприклад, Ігорю Гордійчуку, Валерію Красняну, Павлові Чайці, Андрію Шараскіну, Дмитру Ярошу, Анатолію Свириду та багатьом іншим їхнім бойовим побратимам. Побачене нікого не залишає байдужим.Так, байдужим тут дійсно залишитись важко, коли на тебе зі світлин дивляться молоді хлопці, яким ще жити й жити, а вони склали свої голови за рідну землю.
І чи можна спокійно читати такі рядки:«Мене постійно били – металевими трубами, табуреткою, ногами й руками. Моєму товаришу зі Львова під час тортур, використовуючи праску, обпекли руки. Артема, який родом із Сумщини, примушували застрелити нашого полоненого. За відмову зламали йому руку. Киянина Ігоря били найбільш жорстоко. А потім Моторола витяг пістолета і пострілом у голову вбив Ігоря… Нас примушували перейти на їхній бік і морили голодом…»
Це – свідчення українських солдатів, які потрапили до рук покидьків і яким дивом вдалося вирватися на волю. А ось спогади людей, які не мали жодного стосунку до війська:
«На Донбасі, напередодні російської агресії, вистачало не лише одурманених російським ТБ громадян, а й справжніх патріотів. Герой України Володимир Жемчугов – один із них. Він провів чимало спецоперацій зі знищення військових об’єктів ворога та особового складу окупаційних військ. Під час одного з бойових завдань підірвався на міні, втративши кисті обох рук і зір. Проте все ж опинився у полоні. Перебуваючи у Луганському СІЗО, піддавався допитам «контррозвідувальних органів» проросійських бойовиків. Восени 2017-го його вдалося звільнити з неволі. Серед експонатів діючої виставки – світлини Героя, особисті речі».
«Люди мають знати правду про цю війну…»
За кожним експонатом – доля людини. На території Національного музею відкрито Мартиролог загиблих українських вояків. Для цього колективу істориків довелося провести титанічну роботу, але їхні зусилля врешті-решт увінчалися успіхом. Допомагали МОУ, СБУ, ДПСУ, інші силові відомства, представники яких загинули на сході. А також небайдужі люди, дипломати, Надзвичайний і Повноважний посол КНР в Україні Ду Вей, який передав 270 тисяч гривень на закупівлю технічного обладнання.
− Про виставку я дізнався від товариша. Приїхавши до Києва у службових справах, навмисно викроїв кілька годин, щоб тут побувати. − Розповідає житель Івано-Франківська Назар Стіхура. – Скажу так: дуже корисну справу робить колектив музею.
− Я прийшов сюди з двома онуками – 12-річним Дмитриком і 14-річним Толиком, − каже 90-річний Аркадій Васильович Павленко. – Хочу, щоб вони знали, якою ціною дістається їхнє мирне дитинство…
