Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Сьогодні з нагоди 29-ї річниці незалежності України Президент Володимир Зеленський на Софійській площі вручив високі державні нагороди. Зокрема, почесне звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно присвоєно прапорщику Вячеславу Кубраку.
3000 вибухонебезпечних предметів: виявлено і знищено
8 жовтня 2019 року командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 36-ї бригади морської піхоти прапорщик Вячеслав Кубрак зазнав мінно-вибухового поранення під час виконання бойового завдання. За життя сапера лікарі боролися три доби. Однак смерть виявилася сильнішою… Воїн помер від ран уранці 11 жовтня в обласній клінічній лікарні імені Мечникова в Дніпрі.
«Я командир, отже маю йти першим. І якщо вже має статися найгірше, то нехай зі мною». Так завжди говорив Славко, пригадують побратими.
На рахунку в досвідченого воїна 3000 виявлених і знищених вибухонебезпечних пристроїв, він провів перевірку на наявність мінно-вибухових пристроїв понад 7000 м2 місцевості, знищив майже 1200 снарядів різного калібру, які не розірвалися. За що нагороджений відзнакою «За розмінування» І ступеня.
Підлеглі обожнювали командира, який, попри суворість, завжди залишався наставником і другом.
– Славко завжди мусив бути першим, і ні на мить не залишав своїх хлопців. Пам’ятаю, якось торік у червні В’ячеслав працював у складі групи з проведення інженерної розвідки раніше залишених позицій противника поблизу селища Водяне Волноваського району Донецької області. Разом з ним працював прапорщик Василенко. Так сталося, що досвідчений побратим Вячеслава зробив один хибний крок… і пролунав вибух. Прапорщику Василенку відірвало ногу. Кубрак надав йому першу домедичну допомогу і витягнув його на собі до пункту евакуації. Лише після прибуття медичної групи Вячеслава оглянув медик і безапеляційно госпіталізував. Виявилося, він навіть не помітив, що сам зазнав множинних осколкових поранень, зачепило легені. Але вже за кілька тижнів, попри прохання лікарів і мої вмовляння, не пройшовши повного курсу реабілітації після поранення, він прибув у район проведення операції Об’єднаних сил та приступив до виконання бойових завдань у складі групи розмінування. У цьому весь наш Славко, – пригадує командир Вячеслава капітан Денис Шиманський.
За той випадок прапорщик В’ячеслав Кубрак нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
До слова, боєць ще до війни на сході України мав на власному рахунку не одну сотню бойових розмінувань. Адже Вячеслав — учасник миротворчої операції у складі національного контингенту в Косові, рятував польських миротворців, авто яких упало в гірську прірву. У 2008-му ліквідовував наслідки вибухів на 61-му арсеналі в Лозовій на Харківщині. Служив і в Криму, де охороняв і обороняв військову частину від російського окупанта. І до останнього не складав зброї та вчинив гідний опір під час захоплення території військового містечка, а після окупації півострова не зрадив присягу і свій народ та повернувся на материкову Україну, бо любив її понад усе.
З вересня 2014 року він, як доброволець, виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей.
Людина-усмішка
– Пам’ятаю, як познайомився зі Славком у 2014-му. У нас одразу склалися теплі стосунки. Хоч я був його командиром, проте він став для мене справжнім наставником. Вячеслав не звик спиратися на книжкові терміни, а все до дрібниць демонстрував на практиці, – розповідає Денис. – Нам довелося пережити разом чимало, але в будь-якій, навіть найважчій ситуації, він залишався опорою для нас. Вячеслав – людина-усмішка. Його дух та енергія заряджали всіх.
А ще Денис пригадує, як чоловік чекав на день свого одруження з коханою Настею. У моменти, коли поспішав до неї, перетворювався на хлопчика-романтика, і його усмішка ставала ще більш відкритою.
На жаль, сімейне щастя тривало недовго, лише три місяці. А потім… Потім Вячеслав розміновував місцевість на лінії бойового зіткнення на глибину взводних опорних пунктів першої лінії оборони поблизу Водяного, працював неподалік позиції «Дєрзкая».
– Там його підрозділ проводив інженерну розвідку місцевості, виявляв і знешкоджував боєприпаси. Відстань до противника – метрів 100–150. Коли група працювала, почався обстріл. Повертаючись до своїх позицій, вони натрапили на мінно-вибухове загородження противника. Для збереження життя та здоров’я побратимів прапорщик Вячеслав Кубрак вирішив відвести групу в укриття на безпечну відстань, і сам приступив до розмінування, – розповідає Денис Шиманський. – Тоді його ангел-охоронець, певно, не встиг змахнути крилом і захистити Славка. Спрацювала протипіхотна міна. Після першої медичної допомоги його доправили з посіченим обличчям та пораненням обох очей спочатку до шпиталю в Маріуполі, а згодом до Дніпра, але поранення виявилося несумісним із життям…
Він поклав життя, аби його побратими залишилися живими, щоб Україна, яку він любив понад усе, ніколи не стала на коліна. Тепер він янголом спостерігає за близькими й рідними, які продовжують його справу.
Нагадаємо, що дружина Вячеслава Анастасія, після загибелі коханого, пов’язала свою долю з морською піхотою й отримала штормовий берет у пам’ять про покійного чоловіка. А ще зробила величезне татуювання на руці у вигляді янгола-морпіха, який стоїть на колінах, і напис «Завжди в думках. Назавжди в серці», щоб у моменти, коли не може взяти коханого за руку, торкатися тату, і вірити, що її ангел поруч і він ніколи не дозволить впасти.
Бальзак колись сказав, що успіх однієї відважної людини завжди спонукає до завзяття й мужності ціле покоління. Подвиг Вячеслава Кубрака, який загинув за побратимів, за мирне майбутнє українців, є таким прикладом героїзму для нащадків.
Фото з особистого архіву Дениса Шиманського та Анастасії Кубрак
