Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
У Львові в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського відкрилася фотовиставка, присвячена 29-й річниці Незалежності України, «Два погляди: одна війна, одна нація».
Ця фотовиставка є можливістю критично подивитися на реальність, в якій живе окрема частина українського соціуму впродовж війни на Донбасі крізь призму двох поглядів: військового, представленого світлинами військкорів — полковників Володимира Скоростецького та Тараса Греня, й цивільного — французької фотожурналістки Гаель Жірб, яка спеціалізується на темі війни. Зокрема з 2017 року вона висвітлює російську агресію на Сході України.
Як зазначає один з авторів проєкту, спеціальний кореспондент АрміяІnform полковник Володимир Скоростецький, цей проєкт – документальна журналістика, де кореспондент є свідком події. Він лише фіксує миттєвість без подальшого прикрашання й ретуші.
— Це реальність, якою вона є. Водночас документальна фотографія може бути значно чутливішою та доносити глядачу ширший спектр думок, переживань та емоцій, ніж її художній аналог. Адже в документальних світлинах відсутня гра персонажів. Тут вони просто живуть власним життям. Це виставка про людей, людяність і людське у складних ситуаціях та умовах. Військові, цивільні, ми — громадяни однієї країни. Те, як здолаємо випробування, які уроки винесемо з цієї війни й що саме збудуємо далі, це лише наш вибір! — зазначає військовий журналіст.
Боєць
«Наскрізь промоклий однострій. Пісок і бруд. До того ж звичайна втома, яку не перекриє навіть адреналін від ворожого обстрілу. Бути захисником своєї держави непросто, але ніхто з нас не чекав легкого шляху. Так само як ніхто не тікає від священного обов’язку перед народом і Батьківщиною».
Цей портрет, зроблений навесні 2017 року під час відрядження на схід нашого колеги, має саме такий підпис і є поглядом військового журналіста Тараса Греня.
Приречений
«Україна, Донбас, Авдіївка. Донецька область, серпень 2018 року.
Віктору 74 роки. У 2015-му йому відірвало ногу під час обстрілу з «Градів», коли одна з ракет вибухнула перед воротами будинку, де він мешкав. 2017-го будинок його сина, що стояв упритул до обійстя Віктора, був похований під обстрілами важких мін, що зруйнували і його власне помешкання. Його інвалідність та умови проживання в будинку на лінії фронту погіршують його стан. Проблеми зі здоров’ям накопичуються. Уже п’ять років він перебуває у перманентному шоку, фізично й психологічно скалічений війною. Людмила, його дружина, опікується ним. Офіцери армійського підрозділу цивільно-військового співробітництва доставили Віктора до лікарні Авдіївки на обстеження. Однак лікарня на передовій не має хорошого обладнання. Як результат — лікар не може провести діагностику. Він огляне горло й вуха Віктора з допомогою звичайної лампочки, що звисає від шнура живлення.
Зрештою Віктор помер 15 січня 2019-го на руках у дружини. Обоє самотні в будинку, зустрічаючи смерть на війні й без будь-якої допомоги». Це погляд на війну через життя мешканців у фронтовій зоні Донбасу Гаель Жірб.
Фронтові друзі
«Ніксон» і Лунтік. Історія цієї щирої дружби виходить за межі лінійного сюжету. «Ніксон» — механік-водій БМП. Лунтік — представник виду Felis silvestrik catus. Вони заприятелювали на бойових позиціях поблизу шахти «Бутівка-Донецька». Зі слів бійця, Лунтік — справжній вояка. Не боїться природних ворогів — собак і дуже спокійно реагує на ворожі обстріли. Мабуть, через те, що все життя провів на бойових позиціях. «Волонтери кажуть: вас Бог любить, бо біля вас завжди якась живність крутиться. А от біля сєпарів — самі чорти, адже від них кішки й собаки тікають», — каже «Ніксон».
(Шахта «Бутівка-Донецька». Лютий 2017 р. Окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ). І це погляд військового журналіста Володимира Скоростецького.
…І це лише три історії з 80 світлин, представлених журналістами
До речі, один з них — полковник Тарас Грень — наразі там, на війні. Пише історичну хроніку й продовжує фотографувати фронтові будні.
— Війна вкотре кидає виклик нам усім. Вона прагне, щоб ми сором’язливо приховували погляди, відвертались і не звертали уваги на принесені нею критичні проблеми. Війна прагне, щоб рясно зійшли паростки байдужості, ненависті, розбрату. Що робити?! Як цьому запобігти?! Не відвертайте й не ховайте поглядів. Подивіться в очі тих цивільних і військових, які не вибирали війну, але намагаються протистояти їй. Ці люди наче промовляють до нас: «Наші тіла та душі зруйновані, як поле бою. Але ми все ще маємо сили триматися». Через ці два погляди на війну, цивільний та військовий, пропонуємо зрозуміти реальність, в якій існують учасники бойових дій і жителі зони руїни. Адже що таке єдність, як не розуміння одне одного?! — зазначають колеги й уже давні друзі Володимир Скоростецький і Гаель Жірб. Це їхня перша спільна виставка й можна сказати міжнародна. Погляд українсько-французького тріо…
— Це чудова виставка! Прекрасні світлини! Але, на превеликий жаль, вона має трагічну домінанту для українського народу. Вчергове ми повинні виборювати свою незалежність і самостійність. І знову на цьому шляху — великодержавна Росія. Знову гинуть і калічаться наші люди. Знову можемо побачити страждання і біль багатьох. Це бентежить! Але це правда й наша історія, яку пишуть, зокрема, і військові журналісти АрміяІnform, і небайдужі європейські репортери, які хочуть показати правду про цю війну на весь світ! — зазначила директорка Державного меморіального музею Михайла Грушевського Марія Магунь.
Довідково про авторів виставки.
Володимир Скоростецький — офіцер Збройних Сил України. Військовий журналіст, фотограф. З 2004 року — кореспондент газети Західного оперативного командування «Армія України». Згодом проходив військову службу на різних посадах у підрозділах військової преси українського війська. Нині — спеціальний кореспондент Інформаційного агентства Міністерства оборони України АрміяІnform. Учасник бойових дій. У війні з московськими окупантами бере участь з літа 2014-го. Автор та співавтор понад 10 виставок про події російсько-української війни.
Тарас Грень — офіцер Збройних Сил України. Військовий журналіст, фотограф. З 1994 року — кореспондент газети Західного оперативного командування «Армія України». Згодом проходив військову службу на різних посадах у підрозділах військової преси українського війська. Нині — спеціальний кореспондент Інформаційного агентства Міністерства оборони України АрміяІnform. Учасник бойових дій. У війні з московськими окупантами бере участь з літа 2014-го. Автор та співавтор понад 10 виставок про події російсько-української війни.
Гаель Жірб — фотожурналістикою почала займатися у 2006 році. У 2014-му співпрацювала з Патріком Чавелем, визначним французьким військовим фоторепортером, з яким за 4 роки створила колекцію світлин, присвячену війні у світі, починаючи від війни у В’єтнамі й закінчуючи теперішньою Сирією. У квітні 2018-го Гаель стала членом агенції преси SIRA й переїхала в Україну, де працює з початку 2017 року. Відвідала різні фронтові терени, зокрема райони Авдіївки, Маріуполя й Луганська.
