Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
17 жовтня 2017 року в районі 9-го кварталу прифронтового міста Авдіївка на Донбасі я знайшов пошматований і потоптаний вандалами український синьо-жовтий прапор. Він лежав на доріжці між будинками, присипаний пожовклим листям з навколишніх дерев. Тканина прапора була новою. Тож варіант, що він був відірваний вітром від щогли або злетів під час руху з якоїсь вантажівки, виключається. Більш імовірно, що національна святиня стала жертвою умисного вандалізму. Тоді, 14 жовтня на День Захисників України, до міста приїжджали волонтери, які дарували національні прапори, зокрема й місцевим школярам. Можливо, один з таких прапорів, коли дитина принесла його додому, став жертвою «ватних» батьківських переконань: був розшматований і викинутий просто крізь вікно на вулицю. Звісно, таке ставлення до Державного Прапора України — неприпустиме та повинно суворо каратися! Понівечене знамено я забрав із собою до Львова й воно досі зі мною — як нагадування про те, що наша ідеологічна боротьба з «русскім міром» далека до завершення. Можливо, колись це синьо-жовте полотнище я передам до експозиції історичного музею і переповім його історію.
Проте чи вистачить місця в музеях для всіх українських прапорів, які чесно відслужили свою службу, позначаючи присутність наших військ, підносячи бойовий дух воїнів, слугуючи символом і дороговказом для патріотів?! Їх не сотні й не тисячі, а десятки тисяч — полотнищ, що висіли над бліндажами та окопами, на бойовій техніці. Їх палило сонце, тріпав вітер, рясно кропили дощі й обпікали морози. І коли термін служби тканини вичерпується, то яка доля мусить спіткати щирий і мужній український стяг?! Невже лише утилізація разом з іншими твердими побутовими відходами? Здається, у час відходу від радянщини та утворення власних військових традицій ми повинні мати ритуал, який дозволятиме гідно і з почестями завершувати «життєвий цикл» синьо-жовтого знамена.
До слова, такі ритуали існують і досить давно. До прикладу, як це роблять у Сполучених Штатах Америки, мені переповів мій колега підполковник ЗС США у відставці Хуан Алекс.
— Американці з дитячого віку привчені виказувати належну повагу до державних символів: зоряно-смугастого прапора, який ще називають Old Glory, тобто «Давня слава», державного гімну США, конституції тощо, — каже він. — І це не показне. Це невіддільна частина культури та способу життя американської нації.
Зважаючи на те, що американці надзвичайно активно використовують національну символіку в побуті. Вивішують прапори не лише на офіційних спорудах, а й біля власних будинків, вони досить давно зіткнулися з проблемою гідної «відставки» прапора, що втратив зовнішню привабливість.
Уперше на національному й законодавчому рівнях громадяни США врегулювали це питання в 1923 році. Правила щодо правильного поводження з державним символом були встановлені в червні цього року, коли у Вашингтоні відбулася конференція національного прапора. Її члени створили Кодекс прапора, де зазначено, що «прапор уособлює собою життя держави й сам по собі вважається живою істотою».
Одна з найстаріших і найбільших військово-патріотичних та суспільно-політичних ветеранських організацій США «Американський легіон» ухвалила резолюцію про церемонію «виходу у відставку» американських прапорів у 1937 році. Відтоді це один з важливих суспільних ритуалів. Згідно з резолюцією, «затвердженим способом утилізації старих прапорів є урочисте вогняне погребіння».
Практично всі федеральні та місцеві установи на території США, офіси ветеранських організацій, поліції, скаутських загонів мають спеціальні бокси для збирання та подальшого почесного «захоронення» прапорів, що відслужили свій термін.
Після того, як ці ящики наповнюються, проводиться урочиста церемонія, яка має свій суворо визначений порядок. Найчастіше до неї залучають членів ветеранської організації «Американський легіон» та представників скаутського руху. Це само по собі символічно, адже досвідчені захисники американського способу життя передають у такий спосіб традицію наступним поколінням американців.Церемонія відбувається в один день — увечері 14 червня, коли американці відзначають День національного прапора.
Під час церемонії члени осередку «Американського легіону» вишиковуються у дві шеренги лицем до спеціально облаштованого вогнища. Зібрані старі прапори ретельно перевіряють, щоб переконатися, що вони насправді відслужили свій вік. Згодом, коли цей стан підтверджено, капелан проголошує молитву. А прапори, попередньо просочені керосином, занурюють у вогонь. Присутні віддають прапорам останнє вітання як солдатам, що зійшли на погребальне вогнище.
Існують й інші ритуали, що дозволяють гідно вшанувати американський прапор, не віддаючи його вогню. Зокрема у випадках, коли знамено виготовлене із синтетичних матеріалів, які спалювати неекологічно та небезпечно для людей.
Як бачимо, наші заокеанські партнери вкотре подають нам приклад того, як потрібно шанувати й цінувати національні святині, що були щедро политі кров’ю героїв. Такий урочистий ритуал варто було б запозичити й нам чи створити подібний. І залучити до його проведення ветеранів російсько-української війни та патріотичну молодь.
23 серпня ми відзначатимемо День Державного Прапора України. Прапора, під яким ми боремось за свободу і незалежність нашої країни. Під українським стягом гинули наші побратими. Синьо-жовте знамено як учасник боїв за нашу незалежність у кінці свого життєвого шляху без сумніву вартує воїнської шани. Як гадаєте, панове?!
Фото автора та з архіву МО США
