Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Анексія Кримського півострова Російською Федерацією супроводжувалася різкою зміною «правил гри» в усіх сферах, зокрема і в царині свободи слова. Жорсткий контроль над інформацією, яка циркулює у ЗМІ на кримському терені, недопущення в інформпростір іноземних і громадських (незалежних) медіа вже отримав міжнародну кваліфікацію – «інформаційна окупація».
У сфері регулювання діяльності ЗМІ в Криму Кремль перевершив сам себе. Всі інформаційні ресурси безапеляційно поміщені в жорсткі рамки російського законодавства, яке, крім того, зазнало змін з урахуванням «територіальних придбань». Зокрема, вимоги перереєстрації всіх кримських ЗМІ, заборона на заснування медіа іноземцями і багато інших «нововведень» у законодавстві витіснили значну частину тих, хто не був готовий чи не хотів пристосовуватися. Послідовне посилення російського законодавства щодо протидії екстремізму і сепаратизму, а також показові процеси над журналістами та активістами, незгодними з окупацією, призвели до «заморожуючого» ефекту на інших, завершивши процес зачистки кримського інформаційного поля.
Загальна ситуація зі свободою слова в Росії вже давно є незадовільною, що підтверджують заяви міжнародних правозахисних організацій. Більш того, відзначається, що Крим, який Москва оголосила частиною своєї території, піддався ще жорсткішому впливу. Якщо в РФ процес обмеження свободи слова відбувався роками і дозволяв поступово пристосовуватися до умов, що змінюються, то на анексованій частині України все сталося раптово. Одразу після окупації російська Дума почала ухвалювати закони і статті до Кримінального кодексу, що фактично унеможливлювало будь-яку дискусію на тему належності Криму та законності його «приєднання». Будь-яка відкрита підтримка позиції структур ООН і Ради Європи про незаконне захоплення Криму і його належності Україні відтоді жорстко присікають кримінальним переслідуванням.
Обмеживши свободу слова в Криму, ізолювавши від зовнішнього світу думку незадоволених або тих, хто сумнівається, Кремль намагається створити назовні картинку загального, рішучого схвалення і підтримки його дій з боку кримчан. Однак, якщо дії країни-окупанта дійсно підтримує переважна більшість населення Криму, навіщо ж тоді так жорстко придушувати будь-які прояви незгоди із проведеною політикою і спроби нагадати про український статус півострова?
Якщо дії країни-окупанта дійсно підтримує переважна більшість населення Криму, навіщо ж тоді так жорстко придушувати будь-які прояви незгоди з її політикою?
Відсутність можливості відкрито і чесно обговорювати різні точки зору створює ілюзію сили та всемогутності тоталітарної держави. При цьому суспільство нездатне усвідомити момент, коли воно виявляється отруєним державною пропагандою. Історія має трагічні приклади того, наскільки болючим буває таке отруєння суспільства і складним подальше його оздоровлення. Досить згадати нацистську Німеччину 1930–1940-х років і Руанду 1990-х.
Дії Росії на території України яскраво виявляють її як державу, що порушує норми міжнародного права й шукає виправдання своєї поведінки. Дії РФ засуджені Євросоюзом і багатьма країнами. Найяскравіший приклад – міжнародні санкції, до яких призвела анексія Криму.
Немає сумнівів у тім, що окупація інформаційного простору може бути настільки ж важливою або навіть важливішою, ніж фізична окупація території. «Успіхи» Росії в цій царині вражають. Тепер у Криму можна говорити не про свободу слова, а про свободу вимушеного слова…
«Успіхи» Росії у царині впровадження контролю за публічною інформацією вражають. Тепер у Криму на часі говорити не про свободу слова, а про свободу вимушеного слова…
Роки російської окупації кардинально змінили інформаційне поле Криму. Журналісти змушені або адаптуватися до нових реалій, що істотно відрізняються від українських, або покинути півострів. У крайньому випадку – відмовитися від імен і дотримання багатьох стандартів на користь анонімності заради безпеки. Суттєвих змін зазнали законодавство й правозастосовна практика, які власне, направлені на обмеження свободи слова і прав журналістів. Кримський півострів – у інформаційній ізоляції: російські та місцеві медіа демонструють лояльність до влади та не вповні відображають особливості життя цієї «сірої» території, часто замовчують факти утиску прав журналістів, іноді відкрито маніпулюють ними на догоду чиновникам і силовикам. Українські ж і міжнародні правозахисники й журналісти мають досить обмежений доступ до інформації у Криму.
У лютому 2014 року Володимир Путін підписав закон, який вніс поправки у російський Кримінальний кодекс (далі КК РФ). З цього моменту, за публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності (стаття 280 КК) росіянам загрожує як мінімум штраф у 100–300 тисяч рублів, а як максимум – позбавлення волі на строк до 5 років. Зазначені поправки посилили відповідальність «за розпалювання ненависті або ворожнечі» (стаття 282 КК РФ) – штраф стартує від 300 тисяч рублів, а максимальний термін ув’язнення – 6 років. За організацію екстремістського співтовариства (стаття 282.1 КК) передбачено мінімальне покарання – штраф 400 тисяч рублів, максимальне – 10 років в’язниці. Примітно, що так зване «антиекстремістське законодавство» російським законодавцем прописано настільки розмито, що під визначення такого співтовариства, за бажання, можна підвести будь-яку організацію чи групу, що відкрито критикує дії чиновників.
Є в російському законодавстві і окреме покарання для ЗМІ, які суд визнає розповсюджувачами екстремістських матеріалів. Так, стаття 11 Федерального Закону «Про протидію екстремістської діяльності» дозволяє вилучати матеріали або цілий тираж, аудіо та відеозаписи програм, і навіть взагалі припиняти діяльність засобу масової інформації на підставі рішення суду. Правозахисник «Кримської польової місії» Дмитро Макаров пояснює: саме розмитість «антиекстремістських» поправок в Росії дає змогу тиснути на будь-які ЗМІ і журналістів, адже під це поняття можна підв’язати будь-яку критику влади. «Власне, будь-яке твердження, що Крим є частиною української території, загрожує позбавленням волі на строк до 4 років. А з використанням ЗМІ – до 5 років. І ми знаємо, що вже є кримінальні справи в Криму за цими статтями проти журналістів, які, зокрема, пишуть про Крим», – пояснює Дмитро Макаров. Він також наводить красномовні дані: менш ніж за рік – з вересня 2016-го по липень 2017 року російський реєстр заборонених матеріалів поповнився на понад 1,5 тис. найменувань. На той період у «чорному списку» вже було понад 4 тисячі статей, постів у соцмережах і цілих спільнот. Екстремістськими організаціями в РФ визнано близько 60 структур, зокрема, не заборонені в Україні: Меджліс кримськотатарського народу, Хізб-Ут-Тахрір, Управлінський центр «Свідків Єгови» та інші. Окремі громадські діячі, які особливо активно висловлюються у кримській тематиці, навіть внесені до списку терористів і екстремістів. Таких там уже більше ніж 7,5 тисяч осіб.
Кримська журналістка навідріз відмовилася опублікувати своє ім’я. Рішення пояснила так: «Жоден із в’язнів концтабору ніколи не скаже правди про своє життя – або збреше, або змовчить»
Поступове згортання прав і свобод працівників ЗМІ відбилося й на арсеналі тем, які обрали журналісти, на формах і методах їхньої роботи. Севастопольський фрілансер Володимир розповів, що такий вид журналістики, як журналістське розслідування, практично зник зі сторінок і екранів у Криму. Причина цього криється в тім, що цей жанр вимагає від журналіста постійних, зокрема «гострих», контактів не лише з представниками влади чи силових органів, а й представниками бізнесу й кримінальних структур. В умовах же, коли працівники преси почуваються вразливими, вони намагаються цих контактів уникати. Спецкор українського телеканалу «Інтер» на півострові Юлія Крючкова зазначила, що нині майже неможливо знімати проблемні сюжети, шукати героїв, отримувати офіційні та статистичні дані. Адже чиновники майже не йдуть на контакт з українськими журналістами, часто виключають їх із розсилок про заплановані заходи, та й взагалі, майже не запрошують і не повідомляють про пресконференції і події за участю офіційних осіб. До того ж знімальну групу Юлії вже кілька разів затримували правоохоронці, попри те, що «Інтер» – єдиний український телеканал, який отримав дозвіл російського МЗС на роботу в Криму. Одна з кримських журналісток, редактор інтернет-порталу новин, розповіла в особистій бесіді, що в таких умовах боїться за своє життя і свободу. Тому навідріз відмовилася опублікувати своє ім’я. Рішення пояснила так: «Жоден із в’язнів концтабору ніколи не скаже правди про своє життя – або збреше, або змовчить».
Навесні 2015 року Кримом прокотилася хвиля обшуків і добровільно-примусових бесід з найактивнішими проукраїнськими журналістами. Хтось потрапив у «чорні списки» ФСБ як свідок, а хтось – уже як фігурант кримінальної справи. Це і змусило більшість українських медівників піти з кримського ринку. Станом на квітень 2015-го експерти «Кримської польової місії» зафіксували зменшення кількості ЗМІ на півострові на 88%. З 1 квітня 2015 року припинив мовлення єдиний кримськотатарський телеканал «АТР». Компанія чотири рази подавала у Роскомнадзор документи на перереєстрацію, проте щоразу отримувала відмову. У підсумку, «АТР» із усією редакцією змушено перебрався на материкову Україну і продовжив мовлення з Києва. Ще раніше довелося вивезти редакцію і частину устаткування та архіву україномовної телерадіокомпанії Міноборони України «Бриз». Це було здійснено начальником технічного відділу капітаном 3-го рангу Русланом Надольним разом з військовим колективом. Російські військові вилучили частину редакційної власності та цінного відеоархіву. Унікальні кадри весни 2014 року, коли Крим захоплювали російські військові, вилучені й частково знищені. Частина матеріалів редакції, за свідченнями її журналістів, потрапила на полиці спецслужб РФ, частину незаконно продали іноземним телеканалам.
Наразі доступ українських та іноземних ЗМІ у Крим катастрофічно обмежений. Навіть офіційна акредитація не вирішує всіх проблем. У лютому 2017-го у Сімферополі затримано знімальну групу телеканалу СТБ, яка в режимі експерименту отримала дозвіл російського МЗС на роботу в українському Криму. Широкий розголос інциденту в соцмережах і медіа не допустив того, щоб ситуація стала серйознішою. Журналістів відпустили, проте, за їхніми словами, весь час перебування вони відчували на собі особливу увагу правоохоронців.
Проросійські і провладні інтернет-видання Севастополя відкрито пишаються тим, що нібито роблять корисну для Росії справу – не інформують, а корегують громадську думку під потреби держави.
Водночас працівники проросійських і провладних інтернет-видань Севастополя відкрито пишаються тим, що в них часто емоційність превалює над здоровим глуздом, а викладення фактів і їх оцінка межують з погано прихованою маніпуляцією. Пояснюють це тим, що нібито роблять корисну для Росії справу – не інформують, а корегують громадську думку під потреби держави. Ще більше ідеологічного соусу в матеріали місцевих ЗМІ додали російські журналісти, які заповнили вакансії, що з’явилися після відтоку українських кадрів. За припущенням (точні цифри назвати неможливо), склад медіа-сфери оновився на 50–90%. З них приблизно половина журналістів, відеооператорів і редакторів прибула з російських регіонів.
Українські (крім «Інтера») й іноземні ЗМІ на півострові – поза законом з точки зору РФ. Такі великі інформканали, як Reuters, BBC, Радіо Свобода отримують інформацію або від російських бюро, або від місцевих фрілансерів. Іноді українські й іноземні журналісти, озброївшись маленькими камерами чи мобільними телефонами, їдуть до Криму неофіційно, під виглядом туристів чи гостей. І в такий спосіб, ховаючись від силовиків, отримують ексклюзивні матеріали про життя півострова. Але самі вони тоді не захищені законом і можуть бути навіть прирівняні до іноземних шпигунів.
P.S. Матеріал підготовлено на основі доповіді «Крим без правил. Тематичний огляд ситуації з правами людини в умовах окупації». З докладною версією матеріалів, включених у доповідь, а також з іншими матеріалами за темою можна ознайомитися на цьому сайті.
З початку діяльності Державного оператора тилу (ДОТ) шість нових українських виробників стали постачальниками речового майна для ЗСУ.
Внаслідок падіння ракетних уламків травмовано 15-річну дитину, яку госпіталізували.
Аеророзвідка прикордонників Херсонського загону продовжує виявляти та знищувати російську техніку.
Президент України Володимир Зеленський повідомив про проведення першого засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, за скликання якої відповідав новий секретар РНБО Олександр Литвиненко.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич повідомив, коли, на його думку, може бути представлений у ВР законопроєкт про мобілізацію.
Близько 5:30 ранку 29 березня збройні сили рф атакували об’єкти критичної інфраструктури в Чернівецькій області.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…