Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Майже п’ять років тому під час проведення інженерних робіт на передових позиціях бійці 72-ї бригади натрапили на цінну археологічну знахідку. Про те, як у надзвичайно короткі терміни українські воїни проводили дослідження, розповів археолог, боєць АТО Ігор Шевченко.
Вересень 2015 року. Неподалік селища Богданівка Волноваського району взвод Ігоря Шевченка займався облаштуванням нової позиції.
– Тоді якраз розпочалося чергове перемир’я. Часу ми дарма не гаяли – розпочали земляні роботи. Один із бійців копав яму для бліндажа і чомусь вів балачку про те, як швидко після смерті людські останки перетворюються на тлін і від людини не лишається й сліду. І саме в цей момент його лопата вдарилася об кістку… як потім виявилося – людську. Уявляєте, яким було здивування від такого збігу?
З’ясувалося, що на глибині близько 1,5 метра знаходилися рештки людини.
– Після того, як я побачив кістяк, у моїй голові відразу все склалося до купи, – згадує Ігор. – Усе вказувало на те, що ми ненароком натрапили на древнє поховання, а висота, на якій ми закріплялися, скоріш за все була курганом.
У бійців виникла дилема: не звертати увагу на «знахідку» і копати далі чи скористатися шансом і зберегти цінне історичне відкриття. Після коротких роздумів обрали другий варіант.
– Узгодивши питання з командиром роти, мій взводний Леонід Дергач дав добро на дослідження поховання, – розповідає Ігор Шевченко. – Я й тепер пам’ятаю його слова: «Війна війною, а історія залишається історією». На жаль, Льоня загинув під Авдіївкою 1 лютого 2017 року.
Закінчити дослідження треба було до заходу сонця. Часу обмаль. Робота із зачищення та фіксації поховання проводилася нашвидкуруч та без спеціального інструмента. Не було навіть кісточки, щоб обережно очищати знахідку від ґрунту, тож доводилось його буквально здувати. Та все ж таки необхідне «по мінімуму» знайшлося: ніж, рулетка, компас.
– Усі хлопці активно допомагали. Їм було надзвичайно цікаво не лише поспостерігати, а й спробувати себе у ролі археолога. Поки одні пильнували за ворогом, інші допомагали розкопувати та фіксувати знахідки, — розповідає Ігор. — Зацікавилися нашими роботами й по той бік лінії фронту. Безпілотник противника, як шуліка, кружляв над бійцями.
За словами героя матеріалу, знайдене поховання сильно постраждало від гризунів. Але й те, що лишилося, дозволило зібрати чимало цікавої інформації.
– У похованні знаходилася дівчина 20-30 років. На це вказували зуби, особливо кутні, та їхня цілісність. Супутні знахідки свідчили, що вона мала високий соціальний статус. Її шию прикрашали пастові бісерини та ікла звірів. Цікава бронзова кругла прикраса в ділянці черепа ймовірно була пришита до головного убору. Вона була аналогом кістяних прикрас часів Катакомбної культури. На зап’ястях рук також були прикраси в вигляді гвіздкоподібних бусин бірюзового кольору. Вздовж спини знайдені мушлі, привезені із Середземномор’я (як пізніше з’ясували науковці). Вони впліталися в косу для краси. Також в черепній коробці знайдено кременеву стрілу. Але після роботи гризунів невідомим залишається, чи є ця стріла зброєю, від якої загинула ця молода особа, чи вона знаходилася у похованні як супровідний елемент. Цим питанням займаються антропологи.
Звичайно, що після такої знахідки не обійшлося й без забобонів.
– Ми копали той бліндаж, аби хлопці мали місце для безпечного відпочинку. Один із лежаків поставили якраз на рівні тієї стінки, де знайшли останки. Один наш побратим, людина набожна, через це боявся там спати. Побоювався, що небіжчиця прийде до нього уві сні, – посміхається герой.
Увесь знайдений матеріал для його збереження та подальшого дослідження потрібно було передати науковцям на мирну землю.
– Ми ж на війні, і невідомо, що може трапитися сьогодні чи завтра. Але знахідку треба було вберегти, – говорить боєць. – Я зв’язався зі своїми колегами з Києва. Домовилися про передачу. І знову трапилась дотепна ситуація. Переслати нашу посилку з кістками та знахідками могли тільки «Новою поштою». Але ж усі військові передачі перед відправкою тоді ретельно перевірялися. Можете собі уявити обличчя дівчини, котра відкрила коробку з нашою посилкою? Галасу було… Але ми все пояснили. Щоби не виникло ніяких питань та подальших балачок про «укропів», які… ну самі розумієте.
Уже після демобілізації Ігоря Шевченка світ побачила наукова публікація з детальним описом цієї знахідки. Після детального вивчення решток вчені з’ясували, що знайденому військовослужбовцями похованню більше ніж 4000 років. Воно належало до Бабинської культури – культури початку пізнього бронзового віку.
– Один випадок, а скільки позитивних емоцій тоді отримали наші хлопці, констатує Ігор Шевченко. – Ще довгий час після тих розкопок вони приносили мені для визначення усякі «підозрілі» предмети, що знаходили в землі. Запрошували навіть на сусідні позиції дослідити «цікаві» знахідки. Я надзвичайно вдячний усім причетним до тих подій бійцям 9-ї роти 72-ї бригади. Адже вони боронять не тільки нашу землю, але й нашу історію.
