Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
29 січня 2018 року, на роковини загибелі Героя України Андрія Кизила, в його рідному місті Умані благодійний фонд «Інформаційно-координаційний центр», який на той час представляли Оксана Гаврилюк, директорка Уманського краєзнавчого музею, Наталія Білоус та очільниця відділу культури міськради Тетяна Гейко, підписали меморандум про співпрацю, результатом якого мало стати створення музею, присвяченого участі уманчан у російсько-українській війні. Центральне місце в експозиції, за задумом ініціаторів, мали відвести подвигу Андрія Кизила. Меморандум підписували у стінах споруди, де тривалий час розміщувався паноптикум «Ленінської «Іскри». Саме ця будівля після реконструкції мала стати музеєм, який, за словами міського голови Олександра Цебрія, «увічнить пам’ять про загиблих воїнів, віддасть належну шану живим і слугуватиме постійним нагадуванням про ту високу ціну, яку платить український народ за своє самовизначення».
Відтоді спливло понад два з половиною роки. З’ясовувати, як рухається справа зі створення музею, в Умань вирушив кореспондент АрміяInform.
Перший крок — за проєктувальниками
На зустріч з уманчанами їхав, маючи на руках один з екземплярів передпроєктних пропозицій створення музею, які підготували фахівці Державного підприємства МО України «Центральний проєктний інститут». Нагадаємо: ця поважна установа проєктувала Меморіальний комплекс «Зала пам’яті» загиблих захисників України на території Міноборони. На рахунку фахівців установи чимало об’єктів військового, спеціального, авіаційного призначення і навіть космодроми.
Відповідальність фахівців інституту щодо виконання доручення приємно вразила. Керівник підприємства знайшов час, аби виїхати на місце, оглянути наявну будівлю, вивчити особливості розташування ділянки. Передпроєктні пропозиції — підсилені ескізами головного фасаду та вхідними фрагментами. На перших сторінках цього документа — фото Андрія Кизила, докладна біографія Героя та пояснювальна записка до архітектурного проєкту. Перший екземпляр пропозицій за дорученням державного секретаря Міністерства оборони надіслав Департамент інформаційно-організаційної роботи та контролю військового відомства на адресу Уманської міськради 3 вересня торік. А другий мені люб’язно вручив тимчасовий виконувач обов’язків директора ЦПІ Микола Барановський.
«Роботи багато. Сподіваюся, все, що обіцяв мер, удасться реалізувати»
За час, що минув від дня підписання меморандуму, Оксана Гаврилюк встигла попрацювати заступником міністра, а потім певний час очолювала Міністерство у справах ветеранів і тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. З травня нинішнього року вона — голова правління фонду «Повернись живим». На моє питання, як розв’язують питання зі створенням музею в Умані, Оксана Василівна відповіла, що з проєктом нібито не склалося. За її словами, фінансування мали забезпечити побратими Андрія Кизила з 72-ї окремої механізованої бригади, але, зважаючи на все, не змогли.
Проте Оксана Василівна не єдина в бажанні сприяти створенню музею. За рік до підписання меморандуму журналіст Володимир Рунець теж побував в Умані з ідеєю створення музею. Про це він 27 лютого 2017-го написав на своїй сторінці у Facebook: «Для створення Музею сучасної російсько-української війни, де, зокрема, буде представлена експозиція загиблого в Авдіївці Героя України Андрія Кизила (як і всіх уманчан, що відстоюють незалежність нашої держави), установа готова виділити окреме велике приміщення. Стан його не дуже, але не лякає — очі бояться, а руки роблять. Тепер слово за міською владою, яка обіцяє всіляко сприяти. Сподіваюся, так і буде».
Відповідаючи на запитання про загальну ситуацію в місті щодо створення музею та підтримку уманчан, Рунець зауважив: «Загалом спочатку нас не раді були бачити. Але згодом знайшли спільну мову. Тепер слово за міськрадою. Роботи багато, сподіваюся, все, що обіцяв мер, вдасться реалізувати». Під час недавнього спілкування Володимир щиро сказав: «Думка про цей музей не відпускає ні на мить. Якби я мав потрібні кошти, не замислюючись, віддав би їх на його створення…»
Байдужість довжиною у 30 метрів
Були великі сподівання, що вже з отриманням передпроєктних пропозицій рік тому уманська влада розгорне роботу зі створення музею. Адже мер міста Олександр Цебрій схвально відгукувався щодо такої ідеї. Проте, діставшись до будівлі за номером 128 по вулиці Успенській в Умані, я зрозумів, що «Ленінська «Іскра» тут не згасла.
Монумент-символ більшовицької газети, з якої «розгорілося полум’я», впевнено нагадує: саме тут підпільно друкували «Іскру». А занедбана будівля, що над усяке порівняння з охайністю приватних осель містян, зовсім не поспішає змінювати призначення. Хоч і надала у своїх кімнатах ще у 1993-му притулок літературній і мистецькій спадщині Уманщини.
Прояснити ситуацію, що склалася з роботою навколо музею, присвяченого участі уманчан у російсько-українській війні, мала керівник відділу культури міськради Тетяна Гейко як одна з осіб, що підписували меморандум і як відповідальна за музейну справу в місті. Під час спілкування Тетяна Миколаївна зазначила, що чула про існування передпроєктних пропозицій, але ніколи їх не бачила. Тому вона з великою зацікавленістю оглянула наданий мною альбом і була ним приємно здивована.
— Скоріш за все, ці пропозиції надійшли до архітектурного підрозділу міськради, — підсумувала нашу розмову Тетяна Гейко і запропонувала там пошукати «кінці», пов’язані з майбутнім музеєм.
Очільниця відділу архітектури, містобудування та кадастру Лариса Сосонюк, уважно вислухавши, з якою метою кореспондент АрміяInform прибув до Умані, досить швидко знайшла документ з «кінцями».
— Ми ще 11 вересня торік надіслали лист начальникові відділу культури — Тетяні Миколаївні Гейко, в якому зазначили: враховуючи отримані від Міноборони передпроєктні пропозиції, пропонуємо звернутись для реєстрації дозвільних документів про початок будівельних робіт до відділу державного архітектурно-будівельного контролю міськради, — пояснила Лариса Сосонюк і надала мені копію цього документа.
Знову звертаюся за поясненнями до очільниці культури міста Тетяни Гейко і отримую відповідь, що жодного листа з «архітектури» не надходило. Крапка.
Відстань від будівлі, де розташований відділ архітектури Умані до будівлі, де — відділ культури — лише… 30 метрів. Обидва «офіси» — в межах площі Соборності, в яку впирається вулиця Андрія Кизила….
Хоча табличку з найменуванням вулиці Героя разом з меморіальною дошкою побачив лише на фасаді гімназії, де навчався Андрій. На одній з будівель, що фізично на вулиці Кизила, зберігається стара назва — «Коломенська», а поруч — нагадування, що колись вона була «Суворовською», а потім — «Червоноармійською». Чи варто коментувати таке ставлення до пам’яті Героя-земляка з боку чиновників Умані?
«Стара Умань» підставляє плече
Не отримавши зрозумілої відповіді щодо подальших кроків уманської влади у створенні музею, зателефонував до голови громадського об’єднання «Уманська міськрайонна спілка учасників АТО/ООС» Костянтина Аксамитного. Ветеран запропонував зустрітися в адміністрації історико-архітектурного заповідника «Стара Умань». Чому саме там, стало зрозуміло на зустрічі, до якої приєднався й директор «Старої Умані» майор запасу Владислав Давидюк, у недалекому минулому — старший науковий співробітник Уманського краєзнавчого музею.
— Знаю наміри створити музей про участь уманчан в АТО/ООС і, зокрема, про подвиг Андрія Кизила, на базі колишнього музею «Ленінської «Іскри», — зазначив Костянтин Аксамитний. — Я є безпосереднім свідком відсутності будь-яких рухів з боку влади міста в цьому питанні. Причина банальна — відсутність необхідних коштів у бюджеті міста. Тому наша громадська організація ще торік за підтримки адміністрації історико-архітектурного заповідника «Стара Умань» та небайдужих волонтерів на День захисника України організувала в приміщеннях цієї старовинної будівлі тематичну виставку, присвячену бойовим діям на Сході країни та участі в них уманчан. Треба віддати належне мерії — вона не заважала, а у розв’язанні деяких проблем сприяла.
— Питання роботи ветеранської спілки, зокрема щодо збереження пам’яті про участь уманчан у російсько-українській війні, мені, корінному уманчанину й офіцеру запасу, зовсім не байдужі, — приєднується до розмови Владислав Давидюк. — Мій син брав участь у бойових діях на Донбасі і нині продовжує службу в Збройних Силах. Зять теж пройшов горнило війни. Служить в армії й дочка. Але не лише цим пояснюється моя зацікавленість підтримати спілку ветеранів у намірах мати свій музей. Як історик і дослідник, вважаю, що зволікання у цій шляхетній справі грає не на користь виховання патріотизму та любові до Батьківщини в молодого покоління.
За словами Владислава Мироновича, донедавна у приміщеннях історико-архітектурного заповідника розважав місцеву публіку нічний клуб «Огнєнная лошадь». Було докладено чималих зусиль, аби цей заклад припинив роботу та звільнив історичну будівлю. Але зазіхання підприємців розважальної галузі та ігрового бізнесу на історичну будівлю не припинилися.
— Не знаю, наскільки реальним буде для міста створити наш музей на фондах колишньої «Ленінської «Іскри», але Владислав Миронович уже тепер готовий надати приміщення колишнього нічного клубу для розміщення фронтових експонатів, артефактів і світлин. Тобто для створення реального музею, — емоційно висловлюється Костянтин Аксамитний. — На жаль, нова редакція постанови Кабміну «Деякі питання оренди державного та комунального майна» ставить нас, громадську організацію, в рівень з комерційними структурами в питанні участі в тендерах щодо оренди приміщень, попри наш напрямок діяльності. Хіба це державницька позиція?
Тривога голови ветеранської організації цілком зрозуміла. У разі оголошення тендеру на оренду вільних нині приміщень громадська організація — явний аутсайдер. А тут ще легалізований гральний бізнес розправляє плечі та готовий вступити в бій за привабливі квадратні метри в центрі Умані.
Тим часом Владислав Давидюк надіслав у Мінкультури лист, де висловлює прохання сприяти вилученню приміщення колишнього нічного клубу з потенційних об’єктів оренди та дозволити його використання для потреб заповідника «Стара Умань» без права передачі третім особам.
— Якщо нас підтримають, то на площі 204 квадратні метри чудово розмістяться експонати майбутнього музею участі уманчан в російсько-українській війні, — переконаний Владислав Миронович. – Ми спільно з ветеранською організацією, волонтерами зможемо проводити тут тематичні виставки, літературні читання, вшанування наших ветеранів і багато інших корисних заходів. До того ж приміщення розташоване поруч з алеєю Героїв та пам’ятним знаком на честь загиблих уманчан.
— Крім того, є велике бажання в цьому ж приміщенні створити Veteran Hub на кшталт київського, — доповнює Аксамитний. — Це буде простір для ветеранів, волонтерів і громадських організацій міста та району, що працюють у сфері ветеранських справ. Плануємо залучити для надання консультацій учасникам бойових дій та їхнім родинам юристів, психологів, фахівців з пошуку роботи. Хотілося б, щоб це був майданчик для обговорення широкого кола питань, які хвилюють усіх нас.
Ось така розмова відбулась із зацікавленими у створенні музею людьми. Озвучені ними ідеї та пропозиції цілком реальні. Тим паче, що приміщення, хоча й історичне, але не потребує великих капіталовкладень. За словами Костянтина Аксамитного, уманські ветерани готові власноруч виконати косметичний ремонт і у разі позитивного рішення Мінкульту вже у жовтні провести в майбутньому музеї перші заходи.
Від’їжджаючи з Умані, завітав до батьків Андрія Кизила, щоб дізнатися їхню думку стосовно майбутнього музею.
— Ми підтримаємо будь-яку ідею, яку втілять у життя, а не перетворять на порожні розмови, — зазначив Олександр Миколайович Кизило. — Якщо музей знайде прописку в центрі міста, поруч з Алеєю Героїв, то кращого варіанту годі й шукати. Уманчани, які не вагаючись стали на захист рідної землі від російського агресора, заслуговують на пам’ять земляків, на те, щоб їхній незламний патріотичний порив був прикладом для молоді.
— Дуже важливо, щоб у цьому музеї відвідувачі відчули драматичність подій та героїзм наших захисників, — додала мати Андрія Оксана Борисівна. — Сподіваюся, в експозиціях правдиво відображатимуть мужність, людяність і сердечність наших воїнів, які й нині боронять рідну землю на Сході.
АрміяInform стежитиме за розвитком подій довкола створення музею російсько-української війни в Умані.
